Войнаровський
Що було - загуло
Глава 10
Що було - загуло, вже й не згадаєш. Невдовзі потому, як гамбурзькі владні мужі здихались проблеми із схопленим Войнаровським, заходив до магістрату швед Велінг. Посланець Карла ХІІ ремствував і дорікав вільному місту за видачу пана Андрія московському деспоту.
"Тим більше мене здивувало в цій капосній звістці те, що ще двадцятого листопада магістрат дав мені зовсім інші обіцянки та зобов'язався передати арештованого в руки цісарської юстиції", - в увесь голос обурювався генерал, і мовчки, закопиливши спідню губу, стояла перед ним гамбурзька влада, ображено вислоховувала звинувачення шведа,
- правду кажучи, запізнілі -
бо видерти Войнаровського з лап царя вже було неможливо.
Ще декілька днів потому (30 грудня 1716 року) Беттігер передав магістратові ноту. З властивою москалям вигадливістю документ детально обгрунтовував всі аспекти події. Стверджувалось, що арештований є підданим царя і - відповідно - зайве зупинятися на праві і компетенції Й.Ц.В. ув'язнити бунтаря та зрадника. Із сумом вказувалось, що цар був змушений двічі листовно вимагати видачі Войнаровського, однак влада Гамбурга не йняла його словам, узявши на віру заяви шведського міністра Велінга. Тому Й.Ц.В. неприємно вражений такою поведінкою Магістрата і вже не зможе цього забути. Щодо подальшої долі відступника, то з причини усім відомої великодушності Й.Ц.В. він отримав амністію... Коротко кажучи, меморандум висвітлив і роз'яснив всі питання, витлумачив правно проблему та остаточно поставив крапки над "і", створюючи на майбутнє ту покручену, абсолютно викривлену реальність, на яку москалі віддавна були неперевершеними майстрами.
На підставі цієї офіційної інформації Theatrum Europaeum писав:
"... в кінці дійшло до того, що згадуваний Войнаровський сам домагався, щоб його допустили до царя, і дня 5-го грудня написав покірного листа, в якому прохав на авдієнцію. Отже відправлено його цього ж дня під вечір, під конвоєм, до Альтони, де данці поставили коло нього варту. Цар відвідав його наступного дня, ласкаво з ним говорив, запевняючи в усім добрім, і рівночасно наполягав, щоби Войнаровський розповів про все йому відоме. Потім він приказав відпровадити його в російську Головну Квартиру, але віддати йому його шпаду...".
Мабуть, і в катівню пан Андрій напросився сам - ледь не вмоляв, аби його били та мучили.
* * * * *
З Байсенбургу Войнаровського доставили до мекленбурзької фортеці Дьомніц (Dömnitz), звідти переправили до Санкт-Петербургу і запроторили в каземати Петропавлівської фортеці. Заплічної справи майстри цікавились подробицями мазепинської акції: хто? що? коли?
І все розповів князь.
Все, що знав... тобто нічого.
На питання "хто з генеральної старшини з самого початку був втаємничений у Мазепин задум?" відповідав, що ані від вуйка, ані від будь-кого іншого ніколи не чув і натяку на зрадницькі наміри, та й взагалі на його, Войнаровського, думку окрім гетьманівського конфідента Орлика ніхто нічого не знав аж до останньої митті.
Хмикали слідчі, записували відповідь у протокол, запитували далі:
- Чи мав Мазепа зносини із старшиною, яка залишилася вірною Москві та своєму зверхнику Й.Ц.В. Петру Олексійовичу?
На це пояснював пан Андрій: "Не знаю, бо до справ мене не допускали".
Кривили вуста слідчі, стискали шелепи, аж жовна випинали під вилицями. Питали ще:
- Чи Орлик або ж будь-хто інший з мазепинців писали своїй рідні?
"Не знаю", - чемно відказував в'язень.
Отак про все про що не спитаєш: "не знаю", "не відаю", "не пам'ятаю"...
- Не пам'ятаєш? - глузливо перепитували слідчі. - Ну згадуй.
І залишили Андрія Івановича в спокої.
За гратами.
На довгі-довгі роки.
Post Scriptum
Все, що москалі вимучили з Войнаровського на допитах, - це щире й розлоге пояснення його дій. Мов, до зради царю непричетний. При персоні Карла ХІІ перебував виключно для того, щоб отримати від короля борг. Шведської служби не прийняв, - боже збав! навіть і гадки не було. Тільки б оце повернув свої гроші, відразу звернувся би до царя - просити милості.
Разом із протоколами в московських архівах є такий папірець, який власноруч написав (німецькою) Войнаровський:
"Я боявся звертатися до царя, лякаючись його гніву, але, коли одержав наказ, я добровільно з'явився в царського резидента Беттігера та віддався в його руки. Мене ніколи не допускали до гетьманських справ. Вуйко завжди відсилав мене з тої кімнати, де збиралися з ним його прихильники. Можливо, що, маючи на увазі мій молодий вік, гетьман підозрівав, що, пам'ятаючи царські милості, я не стану по їх боці. Після смерти вуйка я не прийняв гетьманського уряду, чим викликав невдоволення шведського короля після того, як Орлик перебрав цей уряд. Я не зробив нічого проти Царської Величности й тому не прийняв шведської служби. За життя вуйка і по його смерті я не міг одержати від шведського короля моїх 240.000 талярів; мені відповідали тільки гарними словами, а це саме стримувало мене від того, щоб виконати моє постійне бажання просити царської ласки. Багато разів мав я думку впасти до ніг Царевича, сина царського, але все не було зручної нагоди. Сподіваюся, що цар не буде карати мене за гріхи мого вуйка".
PPS
Витрати московського резидента Беттігера на операцію по схопленню та утриманню Войнаровського під замком склали 889,12 спеціальних дукатів (Species Ducaten). Платня шпигунам, мешкання капітана Матюшкіна та його вояків, сіно й солома для коней драгунів, вино, пиво, чай, цукор, їда двічі на день, що їх зужили вищезазначений капітан та лейтенант міста Гамбурга, Trinkgeld для гамбурзької варти, свечі, дрова, - усе було ретельно обраховано німцем і відповідно до калькуляції без зайвої тяганини оплачено йому москалями. Що ж до тридцяти срібняків цієї людини... Листом до цариці Анни від 17 липня 1737 року пан Беттігер нагадував про 500 карбованців, обіцяних йому аж "до смерти за поимку имъ въ Гамбургъ извъстнаго Войнаровскаго, племянника гетмана Мазепы", однак так і помер у 1738 році, не отримавши за свій вчинок і ламаного гроша.
Публікацію Theatrum Europaeum цитовано за історичним нарисом "Андрій Войнаровський" авторства Любомира Винара. Лист Войнаровського цитовано за історичним нарисом "Войнаровський" авторства Ілько Борщака.