Тенета
Схоплення Войнаровського
Глава 7
Теплі дні бабиного літа. В Гамбургу сяє сонце. Невдовзі осінь натягне тумани і зарядять дощі, холодна густа мряка навалиться й окупує вільне ганзейське місто. Але нині - наче в останній раз - сяє у небі сонце, в сонячних променях літають нитки павутиння, дерева вкрилися золотом і тішити б око цією тихою, трохи зажурливою ідилією, однак ніколи: пан Фрідріх Беттігер,
- московський резидент у Гамбургу -
отримав наказ арештувати українського сепаратиста Войнаровського.
А як? Без жодних правових підстав... На чужій території... Не в дружній, а радше в нейтральній державі... Завдання, м'яко кажучи, головоломне дісталося Фрідріху Беттігеру. Проте й нагороду обіцяно знатну: доживотну ренту 500 рублів річно... Дуже великі гроші. От і старається резидент: кожний крок Войнаровського пильнується та відстежується. На місце секретаря до пана Андрія влаштовано шпигуна, такого собі Гальддена. Покоївка у домі, де мешкає українець, підкуплена... Плете - сплітає тенета Беттігер; мов павук, опутує сіттю... І сяяло сонце - наче в останній раз - сяяло сонце у Гамбургу. Золотом вкрились дерева. Довгі білі нитки літали в сонячних променях. Спливав час скороминущого бабиного літа. В ясні та теплі дні якось не віриться у неминучість лиха. Приятелі Андрія Івановича Войнаровського звертали його увагу на небезпеку від московитів. Той тільки сміявся: "Я не підданий їх царя, правно вони нічого не можуть вдіяти".
* * * * *
На початку жовтня 1716 року в Гамбург прибув ординарець Петра, сотник гвардії Олександр Рум'янцев. З ним офіцери-гвардійці, майстри делікатних справ... За Войнаровським спостерігають цілодобово. Користуючись пристрасним, ледь не хворобливим потягом Андрія Івановича до карт, московські агенти затягли його у тенета гри на великі ставки і за декілька вечорів обдерли, як липку. З пустим гаманцем куди рипнешся? Войнаровський змушений просити гроші у свого віденського банкіра і, допоки скрині з дукатами не доставили, хоч-не-хоч має сиднем сидіти у Гамбургу,
- мов та миша, що вскочила в мишоловку; мов пес на ціпку, який нікуди не може відбігти від будки -
Тим часом Беттігер заявився у магістрат із нотою про затримання царського підданця Войнаровського, щоб розібрати розрахунки пана Андрія з державним скарбом.
Звісно, в наданому документі не було ані слова правди: українець за визначенням не міг мати московського "жалування". Але міська рада Гамбурга не стала вникати в тонкощі... бо щось да важить слово монарха... не буде ж Його Величність брехати... треба це діло розглянути...
І попри відсутність належної компетенції гамбурзькі мужі надали дозвіл на затримання князя Андрія Івановича Войнаровського,
щось типу домашнього арешту, допоки шановний гість не залагодить справу,
саме це Високий Магістрат доручив виконати полковнику Вольденбергові, акцентуючи про всяк випадок: "... коли вищеназваний князь буде арештований, він залишиться під охороною міста...", але сталося непорозуміння.
Ось, як про захоплення Войнаровського московитами, оповідає гамбурзький хронікар:
"13-го листопада резидент дізнався, що згаданий князь був у графині Бількен, і про це він повідомив полковника Вольденберга, домагаючись кількох вояків. Вольденберг в прияві секретаря московського резидента дав підстаршину, чотирьох вояків і наказав їм рушити на ріг Кільманської оселі, напроти якої знаходився дім графині Бількен. Вони мали допомогти заарештувати князя й потім привезти його на гавптвахту.
Коли підстаршина разом із вояками прибули на ріг Кільманської оселі, резидент був уже там. Він показав гамбурзьким воякам браму, за якою вони мають сховатися, доки його челядник не скаже, що можна вже звідти вийти.
Пів години пізніше вийшов Войнаровський з дому графині Бількен, сів у свою кариту і виїхав на вулицю А.В.С.
Син резидента з вартою негайно пустився слідом за Войнаровським, підстаршина скочив у кариту і повідомив князя про арешт, жадаючи від нього шаблі. За ним прибіг сам резидент до карити, також повідомив князя про арешт і вимагав його шаблі.
Князь спитав: "Хто казав арештувати мене?". На це резидент відповів: "Його Царська Величність", показав наказ на письмі і домагався шаблі. Войнаровський відмовився віддати свою шаблю. Тоді регент попросив підстаршину відібрати її.
Тоді князь дав до рук підстаршини свою шаблю, але резидент раптом вирвав її з рук підстаршини. Останній хотів згідно з своєю інструкцією відпровадити Войнаровського на міську гавптвахту.
Але тут резидент і його син почали бити візника та коней і били їх так довго, доки вони не змушені були привезти князя до оселі резидента на Юнгфер-Штіг.
Коли резидент мав князя вже в своїй оселі, він післав свого секретаря й челядника з двома вояками з варти до помешкання Войнаровського, щоб забрали там його речі й принесли до оселі.
Високий Магістрат тоді вельми образився й наказав негайно обер-офіцирові з 16 вояками вирушити до оселі резидента і там сторожити Войнаровського, тим більше, що російський резидент уже поставив у себе деяких росіян на варті, які, правда, лишили свою зброю в міській брамі".
* * * * *
Буря в склянці води
Свавільна й зухвала акція москалів спричинила справжній скандал. Ошелешені дипломати, що їх ціла купа товклася у вільному ганзейському місті, негайно сповістили свої уряди про арешт Мазепиного племінника, в рядках їх депеш бринить тривога за долю пана Андрія. Преса вибухнула галасливими заголовками. Іспанська "Gacetta de Madrid", голландські "Gazette de Leyde" та "Hollanstke Mercurius", англійська "The Moderator Intelligencer"... вмить розійшлась-розлетілася звістка по європейських теренах і пишуча братія накинулася на сенсацію, як зголоднілий пес на мозкову кістку. "Mercure Historique et Politique", що видавався в Гаазі, не тільки обурювався нахабними діями москалів та гвалтовним порушенням святого права азилю, але й ганьбив Магістрат за роль у цій непоказній історії, дійшовши в своєму праведному запалі до образливих, майже принизливих висновків: "Ось до чого доводить, коли мала держава занадто уступає свому могутньому сусідові, особливо такому деспотичному, як московський".
"La Clef du Cabinet" - авторитетне серед впливових кіл видання - сухо констатувало: "Споконвіку Гамбург був вільним містом, що визнавав лише зверхність німецького сойму. Тепер його вольностям прийшов кінець".
Словом, газетярі на всю губу чихвостили Москву і магістрат Гамбурга, міська влада виправдовувалась через свій офіційний орган ("Соurіеr"): "Наше місто впало жертвою непорозуміння", здійнялась та ревіла страшна буря,
- буря в склянці води -
А може й не в склянці... Адже наступного дня після схоплення князя Андрія шведський амбасадор в Гамбургу генерал Велінг з'явився у магістраті та зажадав негайного звільнення Войнаровського, як особи, що перебуває під захистом короля Швеції та - на додачу - є полковником королівської гвардії. Поскільки генерал славився войовничою вдачею, не звик до порожніх розмов і мав під рукою сильне військо, дислоковане в Бремені, до вимог його слід було ставитися серйозно.
Але що могли вдіяти начальники вільного міста?
Арештант знаходився у посольстві Московії, - юридично не на їх території... А величезне військо царя перебувало у Мекленбургу, на відстані одноденного переходу від Гамбурга.
Зав'язався Гордіїв вузол. Той, що можна розплутати тільки ударом меча.
Звіт про схоплення Войнаровського у гамбурзькій хроніці Beschluss der Versuchs einer Zuverlässig en Nachricht von dem kirchlichen und politischen Zustande der Stadt Hamburg цитовано за історичним нарисом "Войнаровський" авторства Ілько Борщака.
Примітки
В описі арешту Войнаровського, зложеному німецьким хронікарем, є деякі неточності:
1. Схоплення Войнаровського сталося не 13-го листопада, а 12-го жовтня 1716 року.
2. Перед схопленням Войнаровський перебував (обідав) у домі графині Кенігсмарк. Втім графиня Бєлькін – спом’янута не випадково, це кревна родичка Аврори фон Кенігсмарк, того рокового дня вона також числиться у списку їдоків хлібосольної шведки.