Войнаровський
Скалка в московській дупі
Глава 6
На початку 1716 року Аврора фон Кенігсмарк приїхала в Гамбург, орендувала, а може й купила помешкання, гідне її персони, почепила на стіни картини, умеблювала кімнати на свій вишуканий смак - розставила крісла й софи з різьбленими поручатами і вже невдовзі на м'яких їх велюрах возсідали високоповажні зади: дипломати, митці, філософи... Усе, що було у вільному ганзейському місті з політичного та великосвітського бомонду, намагалося потрапити до графині у гості,
бо де ж ще у Гамбургу дізнаєшся про новини? де зав'яжеш корисні знайомства?
Тільки тут, в салоні славнозвісної аристократки.
От і сходилися до Аврори: пактували й плели інтриги, обережно промацували грунт і придивлялися хто чим насправді дихає, створювали хибні враження, марнословили, веселилися, досхочу пліткували, - ото всядуться пліч-о-пліч рядком і теревенять, - миють, миють чиїсь кістки... Хоча є кістки, які не відмиєш.
Наприклад, Петро І, непогамовний московський тесля... Відтоді, як цар Московії, схопивши до рук сокиру, заходився прорубати хвіртку в Європу, жодного доброго слова про нього не чутно, не мовлено у вільному місті Гамбургу.
Жовта преса, чорні роти... В 1709 році Петро І навіть був змушений найняти на становище місцевого резидента пана Фрідріха Беттігера, аби той викорінював у зародку шкідливі для слави Московії пасквілі та просував царське ім'я, яко могутнього і водночас праведного володаря.
Чи заладилося це діло у резидента?
Не дуже.
В 1716 році північно-європейська опінія набула відверто антимосковського напряму. Вже не тільки у гамбурзьких часописах та газетах з'явились незичливі, сповнені злобної жовчі артикули, але й у Великій Британії,
- в державі, яка ще нещодавно з приязню ставилася до Московії -
в брошурі "Торговля на Балтику", яку видав уряд, можна було прочитати:
"Москалі зайняли на Балтику місце всіх інших європейських народів... Торговля, колись вільна на цьому морі, нині стогне під деспотією московського царя і кличе цілу Европу до помсти".
Назрівали події: війська московитів стояли у Мекленбургу, загрожуючи Ганноверу - дідичному володінню англійського короля Георга І, поблизу від узбережжя загартованим строєм парадувала ескадра адмірала Норіса, в парламенті Сполученого Королівства йшли дебати чи не час задіяти флот,
сувора, як смерть, повисла над північчю передгрозова тиша,
було очевидно: одна іскра і ця порохова діжка вибухне.
* * * * *
Влітку 1716 року в Гамбург прибув Андрій Іванович Войнаровський. Український емігрант мав намір не тільки добре гульнути у вільному ганзейському місті, але й завести знайомства - з тих, що здатні схилити на бік скривдженої Вітчизни наймогутніші в світі держави - і перш за все, знестися з англійським амбасадором: переконати, відкрити очі, підпалити бікфордів шнур.
План здійснився.
Пан Андрій тісно заприятелював з Авророю Кенігсмарк і чи не щодня годинами просиджував на її гостинних диванах. А поскільки англійський дипломат Матесон також досить часто навідувався до графині, то українцеві було нескладно зав'язати з ним світську бесіду. Слово за слово, Войнаровський свого досяг.
18 вересня 1716 року Матесон доповідає в Лондон:
"Вчора я мав довгу розмову з Войнаровським, Мазепиним сестрінком. Він змалював мені ситуацію в північній Европі та вказав на загрозу інтересів Його Величности від царя. Господар Лівонії — цар незабаром зможе контролювати цілу півн. Европу, де рівновага буде назавжди захитана. Одним із засобів ослаблення царської могутносте є, на думку Войнаровського, підтримати козацьку націю, нині знищену в своїх правах і вольностях. Англія, казав мені пан Войнаровський, знає, яке це страждання для цілої нації бути в неволі, тим більше, що козацька нація є нацією вольнолюбною".
Фітиль задимів.
* * * * *
Цар Петро люто ненавидів українських емігрантів. В час, коли у протиборстві зі шведами вирішувалась доля імперії, виступ Мазепи ледь не призвів до загину усіх починань московського самодержця. Бог врятував... Бог, чудо, збіг обставин і безжальна, тупа, тваринна жорстокість Петра... Однак навіть втопивши Украйну в крові, навіть взявши гору в Полтавській баталії, цар не отримав омріяної перемоги,
- багато в чому через мазепинців -
втікши разом із Карлом, козацькі очільники не розбіглися, наче щури, не склали зброї, ніт! Не минуло й кількох місяців, як вони змовилися із Ордою і вів Орлик польські та українські відділи у похід, і з усіх боків налетіли - наскочили на московські залоги стрімкі татарські чамбули. Ніхто інший - саме мазепинці спричинили війну з Туреччиною, яка ледь не закінчилася для царя катастрофою: примара полону, ганьба Прутського миру - це все вони, ненависні українці.
На кістку в горлі перетворились мазепинці, дошкульною скалкою засіли в московській дупі. В Бахчисараї, в Царгороді, у європейських столицях - усюди! - каламутять вони воду, під'юджують до війни, вмілими й досвідченими вустами поганять царське ім'я. Сім років Орлик з товаришами плутаються у царя під ногами: зіпсували Москві взаємини з Польщею, зі шведським монархом Карлом раз по раз заважають добру вчинити злагоду. І ось тепер - на тлі обопільної втоми від безкінечної виснажливої війни - коли король Швеції наче й не проти замиритися із Петром, інтриги української еміграції породжують нову страшну загрозу: конфлікт з Англією, володаркою морів...
Про зносини Войнаровського з англійським дипломатом Матесоном дізнався Беттінгер. Московитський вірний служака негайно сповістив кого треба. Дикий вогонь запалила ця звістка в царських очах, чорний вогонь люті. Петро заскреготів зубами:
- Хто?
- Войнаровський, Ваша Величність... Мазепинський сестрінок.
Присуд був короткий: схопити негідника.
Схопити і притягти.
* * * * *
Нарада під головуванням Петра, в якій взяли участь найдовіреніші поплічники самодержця - князь Василь Долгорукій, граф Толстой та віце-канцлер Шафиров, - розробила деталі операції. Авжеж операції. Це ж не жарти - всупереч усім сталим традиціям, всупереч писаним та неписаним законам і нормам міжнародного права на чужій території
- території іноземної суверенної держави -
захопити знатну людину силою...
А втім коли це право та правила зупиняли Москву? Врешті решт, військо Петра стояло у Мекленбургу, - до вільного ганзейського міста один день ходу.
Брошуру "Торговля на Балтику" та реляцію англійського дипломата Матесона цитовано за історичним нарисом "Войнаровський" авторства Ілько Борщака. При оформленні сторінки використані репродукції картини Ісаака Сайлмакера "Англійські військові кораблі" та гравюри з портрета Петра І роботи І. Купецького.