Амури та пригоди
Аврори Кенігсмарк

В резиденції Августа Фрідріха, тамошнього курфюрста, гриміла музика, в шалінні менуетів вирував бал, високоуроджена знать розважалася з усіх сил: танцювала, хлестала вино, фліртувала і залицялася, в чаді п'яних зальотів мигтіли зазивні погляди куртизанів та куртизанок, висів важкий пах поту, - графиня фон Кенігсмарк увійшла в сей содом.

Господар дому звернув на неї увагу.

"Чом красуня засмучена?".

Аврора розповіла.

Саксонський курфюрст добре знався на жіночій красі, - як вірити злим язикам, чимало красних дівоньок погостило в його постелі, а з байстрюків та байстрючок коронованого бицюгана можна було зложити пристойних розмірів відділ. Тож потрапити в ліжко до Августа Фрідріха жодних проблем не було. А от затриматись там... На щастя для графині фон Кенігсмарк врода та молодість - не єдині її козирі. Аврора вільно володіла німецькою, шведською, французькою, англійською та італійською мовами і на кожній з них вміла не тільки щебетати, наче безмозка пташка, а ще й видати за потреби якусь філософську мисль,

- блискучу за формою максиму -

або ж прошепотіти на вухо щось інтимне, хвилююче...

До того ж красуня писала прегарні вірші, малювала, музикувала, - словом, ідеально підходила на роль офіційної фаворитки, яка може собою уквітчати персону найвеличнішого володаря. Тож Август Фрідріх без вагань вписав ім'я графині фон Кенігсмарк в реєстр своїх пасій зверху, першим рядком у довгому, вражаюче довгому списку коханок.

* * * * *

Август Фрідріх - рожевощокий велетень, громила, що міг гнути підкови руками. За неймовірну фізичну міць, якою обдарувала його природа, курфюрст отримав прізвисько "Сильний". Проте оці всі забави типу вбити бика кулаком чоловіка не вабили. Йому подобалися бали та бенкети. І гриміла в Дрездені музика, в шалінні менуетів казилася зграя зальотників, за столами, що ломились від їдла та напоїв, пила-гуляла весела галайстра, і в цьому содомі, під акомпанемент немовчних оркестрів та невпинно працюючих щелеп виблискувала неперевершена Аврора фон Кенігсмарк,

- звісно, не забуваючи про обов'язки любки: в 1696 році вона народила коханцеві сина, а Франції майбутнього легендарного полководця, маршала Моріца Саксонського -

І дурів-пустував Дрезден, жирувала аристократія, і співали в садах пташки: "Гей, гей, як пречудово жити в Саксонії!", але одного прекрасного дня Август Сильний здобув польську корону, на зламі сімнадцятого та вісімнадцятого століть примудрився вплутатись в Північну війну і дуже скоро курфюрсту стало не до веселощів. Декілька болючих поразок збили йому пиху, хід війни змусив серйозно замислитися, яким би чином замиритися з Карлом, одного прекрасного дня саксонського Геркулеса осінила чудова ідея: відправити до шведського короля повноважним послом свою фаворитку. Тож голубка вхопила у дзьоб гілку оливи і випурхнула з дрезденського гнізда.

Вольтер пише:

Вона прибула до шведського табору на Литві й звернулася спочатку до графа Піпера, який надто легковажно обіцяв Аврорі авдієнцію в свого суверена. Графиня час-до-часу складала французькі вірші так знаменито, що можна було думати, що вона народилась у Версалю. Аврора зложила вірші й для Карла XII, яких історія не повинна забути. Боги в цій поезії вихваляли ріжноманітні чесноти Карла. Але все це було даремне. Король увесь час відмовлявся прийняти Аврору. Тоді вона влаштувала ся так, що завжди знаходилася там, де король робив свої прогульки. Справді, одного разу Аврора зустріла Карла XII на вельми вузькій стежці. Вона вийшла з карети, як тільки побачила короля. Король привітав її без одного слова й негайно повернув в інший бік.

Одже дипломатична місія Аврори фон Кенігсмарк зазнала невдачі, Август Сильний втратив польську корону і - здавалось би - в непроглядних туманах минулого ніщо не завадить нам угледіти, як красива молода жінка пригорнула рожевощокого велета до грудей, і гладить його по голові, й шепоче на вухо: "Треба жити, мій любий. Треба жити...".

Однак історичні обставини не надають нам підстав для слізливої мелодрами.

Тож придивіться уважніше... Бачите? Це груди не пані фон Кенігсмарк, а Марії Аврори, її тезки й похресниці, уродженої Фатіми. Мимохіть під тиском неспинних років турчанка змістила графиню з посади коханки курфюрста. Бо ублажати володарів - справа геть юних тіл, а пані фон Кенігсмарк, як не крути, вже жіночка зріла. Їй майже сорок. До сивини, зморшок і навіки погаслих очей ще вочевидь далеко, але й змагатися з юнками за чоловічу увагу марно. Надокучати колишньому споминами про незабутні втіхи графиня не стала, за звичаєм тієї епохи вона відправилася у монастир і вже невдовзі стала його настоятелькою.