Амури та пригоди
братів Кенігсмарк
Глава 4
Як сягнеш оком, ані хмаринки в високім небі, сяє сліпуче сонце, осяйну блакить ріже крилом чайка, просторінь, майже безвітря, ледь помітний вітрець гонить хвилясті брижі, і піниться, лінькувато хлюпоче море, світом панує спокій,
- звісно, оманливий -
Адже під сонцем є місце для всіх: і для героїв, і для негідників. Десь в цьому просторі чигають на здобич пірати, гострять ножі, ладнають мушкети, - як випаде шанс розбійникам, налетять на купецьку шебеку, вантаж пограбують, команду скрутять та й поволочуть, як баранів, в Туніс або ж Алжир, аби продати якомусь беєві... Хоча, коли вже попав в їхні лапи, то ціна за твою голову невелика, до скону мучитися невільником...
Відвіку проклала людина шляхи Середземним морем, але ніхто і ніколи не зміг убезпечити мореплавців від нападів. Вже й стародавні часи минули, вже й нова доба менуетами ковзає по натертих до блиску паркетах, однак тут, під південним сліпучим сонцем, взагалі не змінилось нічого: грізно шкірячи пельки гармат, стережуть торгові шляхи кораблі європейців, в пошуках легкої поживи ширяють морем берберські корсари, - як перетнуться їхні путі в просторі, спалахує непримиренна битва: гримить канонада, летить залізо, ріками тече кров, і співає смерть пісню під осяйним безхмар'ям, - відвічну пісню про славне безсмертя, безсмертя на віки віків.
Карло-Йоган
В битвах народжуються герої... Ще геть юнаком Карло-Йоган фон Кенігсмарк поступив на службу до Мальтійського ордену і - як переказували - чи то зі шпагою у руці сам-один захопив корабель алжирських піратів, чи то підірвав турецьку галеру,
- словом, щось учинив -
Відтоді в Європі тільки й розмов, що про нього: як сей кавалер звитяжив під прапорами Людовика XIV, як під Танжером бився із маврами в лавах англійського війська, - де б не схрестився меч християнського воїнства з кривою шаблею магометанина, Карло-Йоган вже тут...
І,
поскільки, окрім слави відважного вояка та ореола мужності, мав Карло-Йоган графську корону, герб, досить великі статки, приємні риси обличчя, сріблястий камзол і перуку, щедро всипану пудрою, то, опинившись в недовгих паузах між бойовищами в палаці якогось владаря, він - ясна річ - пишнів на фоні святково зодягненої шушвалі. В усякому разі жіноче око безпомилково поміщало молодика в центр уваги. Шльондри й повії, які прикидалися аристократками, сповіщали про це лицаря: груди їх здіймалися та опускалися, наче морські хвилі, погляди ставали цукерково-медвяними, грайливі посмішки обіцяли зугарні зальоти, і доблесний граф Кенігсмарк, не гаючи часу, торував шлях до чергового алькова, де й отримував неземне раювання, тамуючи із солдатською заповзятістю жагу жіночих хотінь.
Одного разу Карло-Йоган зустрів симпатичну дівчину. Вона походила з роду Саутгемптонів, була фрейліною королеви Англії, - знатність та землі, що колись-то Ліза мала успадкувати, ледь не зіпсували юній герцогині життя. Бабця видала її заміж за сера Томаса Тінна,
- бридкого й огидного багатія -
Елізабет збігла від чоловіка у Нідерланди, де доля обставин звела її з графом фон Кенігсмарк. Перука, камзол... ми ж пам'ятаємо. Одже юнка з першого погляду закохалася в шведа, - спалахнула любов... Щоби ніколи не розлучатись з коханцем, герцогиня перевдяглася пажем і повсюдно слідувала за обранцем, - причепилась, як той реп'ях. Карло-Йоган та вірний його джура чвалували верхи по розвезлих осінніх дорогах, котили у кочах по веселих літніх шляхах. Поспішати їм було нікуди, з усіх справ мали вони одну невідкладну: насолоджуватися життям. Якось у Франції Карло-Йоган відправився на полювання в ліс. Тільки-но вистежив граф звіра, аж раптом галас. Це господиня, в якої зупинилася парочка, біжить і волає: "Пане! Пане! Ваш паж родить".
* * * * *
Коли Карло-Йоган повернувся до Англії, усі родичі леді Саутгемптон викликали його на дуель. Кенігсмарк нікому не відмовив у герці, з усіма мав поєдинок, і - цілком зрозуміло - фамільний цвинтар англійських лордів мав би суттєво поповнитися, але шведський граф фехтував обережно, аби не проштрикнути часом когось.
Тож на щастя усі Саутгемптони вижили і скільки Бог дав продовжували свій збройовий чин.
Сам же доблесний Карло-Йоган закінчив життя в 1686 році, - завербувався до венеційського війська і згинув при облозі Модони - як і дядю, його прибрала чума.
* * * * *
Пилип-Христоф
Пилип-Христоф був ще миловиднішим, ще елегантнішим та речистішим за свого брата.
Ці чесноти привели його в будуар дружини майбутнього ганноверського електора, але почати треба не з цього...
Почати треба з того, що на дворі кінець сімнадцятого століття: цілі народи в кайданах, в володіннях німецьких князьків люд подихає з голоду, злидота навкруги така, що вояку і потягти в селян нічого. А за стінами старовинних замків оази - родовиті, випещені в статках мармизи жирують, жеруть, жиріють і бісяться з жиру. Ось у такій оазі,
- а саме у Целле -
зростала прекрасна принцеса. Звали її Софія Доротея, з ранку до вечора вона вчилася бальним танцям та присідати з грацією у реверанс, адже в майбутньому мусила вийти заміж за якогось вінценосного череваня, тож мала відповідати самим високим критеріям.
В цьому ж замку зростав хлопчик. Звали його Пилип-Христоф фон Кенігсмарк, він служив пажем при особі батька принцеси, буття хлопчини обходилося без надокучливих реверансів: зранку до вечора він практикувався у фехтуванні та верховій їзді, бігав, стрибав, - готувався до кар'єри військового, а вночі падав у ліжко і спав... сни його не турбували.
Спливали роки, діти ставали підлітками, якось знічев'я їх душі потягнулися одна до одної, і співали-виляскували солов'ї, і квітли та пахкотіли рожі, і - чому б ні? - ще б мить і в їхніх серцях зародилось би щось більше, ніж дружба... Однак в цей момент трапилось саме те, до чого їх готували з дитинства: Софія Доротея вийшла заміж за свого кузена, майбутнього курфюрста Люнебург-Брауншвейгського, а Пилип-Христоф попрямував лицарською стезею.
І знову летіли роки, бистроплинна минала юність, щезала безслідно в буденному русі життя.
Софія Доротея справно вагітніла, народила двох діточок, реверанси і танці колишній принцесі не дуже-то й знадобилися, її чоловік виявився ще той чорт: завів офіційну любку і, не криючись, ділив з нею постіль. Причандалля зрадженої герцогині було затребувано зрідка... То що залишалось Софі? Сидіти на самоті в нічній тиші. Дивитись на зорі. Зітхати: "Де ж той красунчик-швед?".
Тим часом Пилип-Христоф в пошуках слави вештався світом, - слави, може, і не знайшов, проте звів знайомство з саксонським курфюрстом, став генералом на його службі і безжурно проводив час у вихорі дрезденських веремій.
Втім і в графа бували дні, коли він сидів сам-один десь в корчмі, сьорбав рейнські та мозельські вина і - по мірі випитого - все яскравіше поставав перед ним прекрасний образ принцеси.
- звісно, це наше припущення -
Можливо, граф пив кларет.
Або ж стояний мед, від якого серце стає веселим, а кров булькоче й кипить.
Як би там не було, які б напої не хлистав фон Кенігсмарк і які б після цього примари не збуджували уяву, золотими роями плинучі з алкогольного небуття, одного разу Пилип-Христоф спакував валізи та й покотив у Ганновер.
І знову виляскували солов'ї, і знов пахкотіли рожі, - як квітка, розквітла прекрасна Софі - і, не запираючи двері, сиділа на самоті, замріяно дивилась на зорі. А поскільки фон Кенігсмарк командував лейб-гвардійцями, то особисто перевіряв, чи всі зачинені двері вночі... І сталося так, як мріялося. А, може, навіть іще краще...
Finita
Двір ганноверського електора прикрашало ціле гроно титулованих вертихвісток, - хіба в такому кублі щось можна зберегти у секреті? Графиня Платен - фаворитка володаря - дізналась про любовний зв'язок між Софі та шведським вродливцем, прожогом метнулась до свого коронованого коханця і з напускним обуренням досвідченої інтриганки розповіла про зраду дружини його сина,
- в барвах повідала, як годиться -
Холодна гадюча посмішка викривила електорові вуста і невдовзі Пилип-Христоф фон Кенігсмарк зник назавжди, - тіла його не знайшли.
* * * * *
Nota Bene
Задля тиражів та підвищення читацького інтересу літератори вимушені белетризувати історію, часто-густо обмежуючись натяками там, де немає жодної таємниці. Клара Елізабет, уроджена фон Мейзенбург, народилася в 1648 році. Батьківських зв'язків не вистачило, аби прилаштувати донечку у Версаль, а от у ганноверський двір її взяли залюбки, при тамошній герцогині Клара служила фрейліною. Темінь очей, стрункий стан і вишукані манери, - у юнки було все, аби підчепити якогось знатного телепня. Тож не дивно, що Ернст Август, володар Ганновера, звернув на красуню увагу і за деякий час, здається у 1672 році, Клара стала його офіційною фавориткою.
Цей трапунок значно підвищив вартість жіночки на матримоніальному ринку - її пошлюбив такий собі Франц Платен, за що і здобув від електора графський титул.
Якийсь час тривала ідилія: електор безвідмовно отримував від фаворитки розраду плотських утіх; дітей, народжених від кохання дружини з любчиком, граф Платен зговірливо визнавав своїми; його кар'єра та статки стрімко йшли в гору; Клара Елізабет купалась у розкошах і вважалась найвпливовішою фігурою у Ганновері, - в цій гармонії не вистачало буквально дещиці: появи якогось красеня.
В 1688 році він з'явився і чарував графиню.
Перестигла красуня багато чого бачила на жіночому своєму віку, однак Кенігсмарк вразив її. Він був сама досконалість. Античний герой. Півбог. Від одного-єдиного погляду бравого лейб-гвардійця Клара Елізабет тріпотіла, мов дівчинка. Тож декілька років жар любові нещадно палив їй серце, а потім
- зненацька -
пані Платен відкрилася шведу і запропонувала свої принади.
Кенігсмарк не прийняв сей щедрий, хоч і трохи прив'ялий дар (адже вже мав Софію Доротею в коханках).
Тоді графиня забажала, щоби Пилип-Христоф одружився на її доньці. Кенігсмарк знову відмовив.
Себелюбна і мстива, двічі зневажена Клара Елізабет образилась. Вона найняла двох професійних злодіїв і ті прирізали шведа в опочивальні нажаханої до смерті Софі.
При оформленні сторінки використані репродукції картини Віллема ван де Вельде молодшого "Битва між англійським кораблем та судном берберських корсарів", гравюри Р. Уайта з портретом Карло-Йогана Кенігсмарка, портретованого зображення Пилипа-Йогана Кенігсмарка та портрета Клари Елізабет фон Платен роботи невідомого художника.