Войнаровський
Принади Аврори Кенігсмарк
Глава 3
В 1716 році Войнаровський знов рушив у путь. Мощені каменем й биті шляхи-дороги кінець кінцем мали привести його у Швецію, де пан Андрій планував плідно поспілкуватися з тамошніми урядовцями: як-то кажуть, довідатись з перших вуст чи королівська скарбниця геть спорожніла, чи
- якщо ретельно пошкребти по сусіках -
таки знайдеться там пара-трійка мішечків монет, аби хоч частково розрахуватися з боргами найяснішого маєстату. Адже за ті роки, що Карл ХІІ перебував у чужих краях далеко від Батьківщини, напозичав він у свого українського приятеля дійсно великі суми. А ще ж і Мазепа - вуйко Андрія Івановича, світлої пам'яті гетьман та вождь козацької нації - в скрутні часи радував шведа щедрою фінансовою допомогою... Тож і виходило, що з державної казни Швеції пану Андрію належало 57.000 червінців, 45.000 альбертових талярів, 60.000 рейхсталярів... загалом приблизно один мільйон шведських корон.
Ясна річ, будь-хто-будь вже летів би, мов вітер, у Скандинавію, щоб обтоптувати відповідні пороги. Однак не даремно суспільна опінія закріпила за Войнаровським звання одного з найбагатших вельмож Європи, ще битком були набиті золотом його подорожні скрині, ще життєві його маршрути креслила не нужденність, тож і вирішив пан Андрій дорогою завітати у Гамбург,
аби добре гульнути та зав'язати корисні знайомства,
посіяти зерна інтриг.
Аврора
Влітку 1716 року Войнаровський прибув у Гамбург, обдивився довкіл і ясніше ясного зрозумів: графиня Аврора фон Кенігсмарк, колишня фаворитка Августа Сильного, - ось той незгасимий ліхтар, на світло якого летять всі метелики, саме в її салоні товчеться усе видатніше з великосвітського й політичного тутешнього бомонду. Тож молодик змив з себе пил мандрів, обприскав тіло парфумами і відправився знайомитися з Авророю.
Шляхетно уроджений, неймовірно галантний, вабний чоловічою вродою і - головне - чималими матеріальними статками, пан Андрій вочевидь справив враження на графиню, вже невдовзі він днював і ночував в її гостинному домі, в усякому разі похабні плітки пов'язують їх імена, і, чесно кажучи, ми би не здивувались, якби ці сороміцькі пересуди спирались на певний грунт. Адже Андрія Івановича завсігди відзначав живий інтерес до жіноцтва. А пані Кенігсмарк походила з тієї елітної породи красунь, поява яких навіть у найблискучішому товаристві породжує злобний скрегіт...
- то скреготять зубами прекрасні дами, розуміючи, що віднині їх доля перебувати в тіні конкурентки, перебиватися крихтами уваги сильної, але доволі тупоголової статі, бач вже метушаться біля цієї птиці: Аврора те, Аврора се...
Тож - повторимося - нас би не здивувало, якби між німкенею та українцем закипіли любовні пристрасті.
Однак роки...
Не забуваємо, Марія Аврора фон Кенігсмарк народилася в 1662 році, вона вдвічі старше за Войнаровського, їй добре за п'ятдесят. І це ж тільки вона бачить в дзеркалі вродливу з личка нев'янучу молодицю; для грошовитого перебірливого Войнаровського графиня - жінка зі слідами колишньої красоти: слідами красивого носу, слідами красивих щок...
Хіба що очі, дві майже чорні тернини...
Так! Ці очі могли зародити іскру, могли запалити вогонь.
* * * * *
Графиня Аврора Кенігсмарк - наче героїня роману... На перших його сторінках ми бачимо доблесного генерала, хороброго вояка і людину виняткової жорстокості. З юних років гриз він солдатський сухар, завзято палив з мушкета, Тридцятирічна війна, у піхоти багато справ. В 1625 році сей хлоп пересів у сідло, невдовзі став ротмістром, - вже тоді, за кухлем простого пива, він міг би чимало розповісти своїм співбесідникам, однак,
як виявиться згодом,
це був тільки початок нескінченних кривавих вправ. Коли шведський король Густав ІІ Адольф 1630-го року висадився у Померанії, сей бравий кавалерист перейшов на його службу і відтоді гриміло в Європі ім'я Ганса Хрістофа фон Кенігсмарка: не злічити битв, де звитяжив овіяний славою бранденбуржець; не злічити перемог, які він здобув вояцьким своїм хистом, безжальними лютощами і навіженством. Адже талант полководця не в тому, щоби варіювати плани атак і відступів: знищити ворога, вигубити так, аби він ніколи вже не постав, - ось головний принцип війни і це добре засвоїв фон Кенігсмарк. Ніколи не втомлювався його меч, не заслабла рука, жодного разу не здригнулося немилосердне серце і, якби на старості літ генерал обернувся назад, то зочив би випалені території, вщент погромлені замки, розорені Бремен і Прагу, які він перетворив на руйновище... Але Ганс Хрістоф ніколи не дивився назад. Тільки вперед, - туди, де чекало його пекло.
* * * * *
Перегорнемо сторінку. Спом'янутий нами граф Кенігсмарк мав п'ятеро діточок: двох доньок і трьох синів, з яких Йохан Фрідріх ще восьмирічним хлопчиком впав з коня і вбився на смерть. Отто Вільгельм - напроти - тримався в сідлі міцно: чин воїна-найманця став сенсом його буття; усюди, де спалахувала війна, з'являвся він, - пошрамований, печений в борнях - і водив полки, і стинав неприятельські голови; врешті-решт фарт кондотьєра підніс пана Отто до командування армією венеційців і вже невдовзі, поклавши купу народу та втопивши Морею в крові, сей лицар відправився вслід за батьком у пекло,
- чума вкоротила йому вік -
Третій же, найстарший з поріддя, загинув у Голландській війні, десь під Бонном дружній постріл з гармати зніс чоловіку пів черепа. На щастя ще до цього прикрого випадку Курт Крістоф встиг пошлюбити прекрасну Марію-Крістіну фон Врангель, яку щиро кохав і подружній обов'язок виконував із сумлінністю. Тож раз по раз до фамільного замку кликали пупорізку і та поралась біля поліжниці, допомагала молитвами, веліла тужитись. Марія-Крістіна слухняно тужилась, силкуючись виштовхати з себе плід, і страшно кричала, і несамовито вила вовчицею... Коли ж виття й крики болю стихали і на світ божий з'являлось дитя, повитуха радісно повідомляла: "Хлопчик!", "Хлопчик!", "Дівчинка!", "Дівчинка!", і змучена мама вдивлялась в їх ангельські личка та гадала, яка випаде доля її любим кровиночкам, який дістанеться шлях.
Поскільки як мінімум в однієї особи з цієї бучної галайстри очі - мов ті стиглі терновини, то ми наперед знаємо: колись-то ці оченята причарують, приворожать сяйвом своїм Гамбург,
і,
цілком зрозуміло,
просто зараз ми б могли написати: "Прогуло, промайнуло трохи більше, ніж п'ятдесят літ..." і продовжити оповідь про Андрія Івановича Войнаровського... Але кожний автор різьбить історію на свій смак. Тож ненадовго облишимо підступи, зради й інші проблеми минувшини та поринемо в світ романтики, - в світ відчайдушних пригод, палкого кохання і дрібних, особистих жаг.
При оформленні сторінки використані портрет графині Марії Аврори фон Кенігсмарк робот невідомого художника та портрет графа Ганса Хрістофа фон Кенігсмарк роботи Маттеуса Мерріана молодшого.