Гетьман Мазепа
Коломацький переворот
Глава 3
Події ще не добігли свого кінця, а вже було вочевидь ясно: нічого путнього з того походу не вийде, знебарвилось небо і горіло, немилосердно палило сонце, безнадією та вогнем дихав спалений степ, жахтів пахом горілих трав, гірким полинним духом... Ні з чим поверталось московське й козацьке військо з Кримського 1687 року походу - без слави, без бою, ганьба... Ще й трьох місяців не минуло, як під началом князя Голіцина з Охтирки, Сум і Хотмижська рушила величезна (близько ста тисяч ратників) силища. Біля ріки Самари до них доєднались козацькі полки на чолі з гетьманом Самойловичем. На початку червня вся ця непереможна потуга було сунулась в степ, однак вмить далась взнаки чортзна-яка підготовка: недостатність фуражу, провіанту, води... Татари зустріли гідно: потруїли колодязі та відступили...
Спека, спрага, дні, коли за ковток води готовий віддати життя, продати дияволу душу.
За пару тижнів воїнство дісталось до ріки Карачокраку (двадцять верст від Січі) і тут, оцінивши неминуче загрозливі перспективи, Голіцин - воєвода, боярин, "Царственныя большия печати и государственных великих посольских дел сберегатель", а головне всесильний фаворит московської цариці-регентші Софії - велів розвертатися і йти додому, назад.
* * * * *
Змучене, роздратоване, опалене степовими вітрами козацьке військо дісталось до ріки Коломак і на Буцькому броді стало табором.
Мазепа на той час вже член уряду, найближчий помічник гетьмана Самойловича, - про що думи твої, осавул?
До серця, до вух, до спочивальні цариці московської протоптав стежину Василій Голіцин, така персона не може стати винною в неуспіху військової кампанії, значить буде шукати крайнього, - це добре. Коли ж постане перед князем теє питання, хто першим спаде москалю на ум? Звісно, очільник козацький, гетьман Іван Самойлович, - людина рішуча та дійова і, значить, неабияк небезпечна. До того ж Іван - чоловік прямий, своїх поглядів не ховає. Тож в Кремлі прекрасно обізнані, що Самойлович незадоволений умовами "Вічного миру"... Обізнані і стривожені... Це на руку...
А як цапа-відбувайла Голіцин призначить, то далі все покотиться, мов по маслу.
Хто найліпший кандидат на заміну? Мазепа. Давнішній знайомець князя. Та й всьому московському уряду товариш і полигач.
Що ж до ради козацької, то не є велика проблема... Козаки, наче малі діти. Маніпулювати ними не складно. Головне старшина. За кого стоїть старшина, той і тримає у Війську Запорозькому владу. А Самойлович давно вже побив горщики з багатьма впливовими урядовцями, - усунув від справ, править на власний розсуд...
Чи знав Мазепа про донос на Самойловича, поданий старшиною? Розуміється, знав.
Чи був саме він заводієм змови? Не відомо. Може, й ні.
Ніч всипала небо зорями - по зірках пізнаєш ти путь свою... Завтра, завтра збереться військо на раду, стануть козаки колом і за давнім, від дідів-прадідів звичаєм оберуть собі гетьмана вільними голосами. В тиші, яка личить урочистості миті, довірені люди за сигналом гукнуть ім'я Івана Мазепи і натовп, для певності оточений в шість рядів москалями, підтримає, і загримить, загримить над полем крик тисяч козацьких глоток: "Мазепа! Мазепа! Мазепа!"...
Так і сталося.
Коломацький переворот
7 липня старшина подала князю Голіцину донос на Самойловича, в якому звинуватила гетьмана у зловживаннях і таємних зносинах з кримцями. Воєвода негайно повідомив про це Москву. 22 липня з білокам'яної надійшла згода на усунення очільника козацької держави. 23 липня Самойловича разом з сином і деякими найбільш відданими прибічниками арештували. Майже відразу у війську почались заколоти, загомоніла, захвилювалась стихія - в Гадяцькому полку спересердя вбили полкового осавула Кияшка... Тож з обранням нового гетьмана не тягнули... Хоча б для проформи треба було послати гінців у Гетьманщину - по духовенство та представників полків. Однак ніколи, ніколи... Ввечері 24 липня московські стрільці та рейтари вийшли на широку долину понад річкою Коломак. Там же напнули намет, біля якого поставили лави і невеличкий стіл, вкритий барвистим килимом.
Наступного дня
- 25 липня 1687 року -
о десятій ранку князь Голіцин з боярами вмостили свої зади на означені вище лави, на стіл поклали булаву, бунчук та царську корогву - символи державної влади Гетьманщини... і дійство почалось.
Козацькі купи дисципліновано, без метушні наблизились до шатра. Аби не сталось жодних неприємних сюрпризів на поле для волевиявлення з кількадесят тисяч війська привели лише вісім сотень кінних да 1200 піших козаків - густою масою мовчки стали вони, оточені з усіх боків москалями.
Кілька значних старшин купно з боярами, узявши клейноди, рушили до військової церкви.
Попи справили короткий молебень і посвятили козацькі регалії.
Після цього всі вийшли з церкви і урочисто прослідували в зворотню путь. Посвячені булава, бунчук та корогва знову лягли на стіл. Туди ж поклали хрест і Євангеліє, поставили образ "Всемилостивейшего Спаса"... Одутлий і зажирілий Голіцин, який давно вже знемагав під пекучими променями безжального літнього сонця, тяжко, з трудом вліз на лаву.
Піт зросив його чоло, піт тік з-під пахв ручаями, спека змучила князя, жарінь і задуха давно вже остогиднули до печінок: усе, що хотілося чоловікові - якнайшвидше покінчити з формальностями.
- Козаки, - крикнув князь і гучний його голос розкотився над натовпом. - Великі государі на ваше прохання надіслали свій милостивий указ, щоби Івану Самойловичу не бути вашим гетьманом, а на його місце ви обрали собі того, кого зволите, кого Військо Запорозьке любить.
Схвальні вигуки сколихнули тишу, старшина постаралася, подбала про відповідний фон.
Тоді думний дяк зачитав царську грамоту і Голіцин знов загорлав:
- Козаки! Дайте знати, кого бажаєте обрати собі гетьманом!
- Мазепу! - виголосили з перших рядів і враз цей вибір дружно підтримали: Мазепу! Мазепу! Мазепу!
Хтось було гукнув ім'я Василя Борковського, втім нечисленні ці викрики втонули у реві натовпу. Тож думний дяк рапортував панам-браттям козацького товариства про умови, на яких віддавався московській державі гетьман Богдан Хмельницький, сповістив про нові, узгоджені зі старшиною статті, зазначив, що новообраний гетьман купно з усім урядом має підписати письмово викладений договір і в повній відповідності до його пунктів присягтися на вірність царю.
Найзначніший зі старшини обозний Борковський дав на це згоду від імені усього козацтва,
і
пани урядовці по черзі поставили свої підписи на документі, а гетьман Мазепа ще й цілував хрест та присягав царю.
Затим Івану Степановичу вручили клейноди, офіційна церемонія закінчилася, гетьман Мазепа спровадив князя Голіцина та інших бояр з богом, а як трохи усі відпочили, то зустрілися і бенкетували: чаркувалися, жерли та реготали, - і багато було випито, і стріляли п'ять разів із гармат.
* * * * *
Звістка про скинення Самойловича збентежила козацьку державу - і збунтувала, скипіла гаряча кров. У війську Григорія Самойловича (сина позбавленого булави гетьмана), яке разом з ратниками Неплюєва перебувало у Запорогах, вчинився неспокій. В гніві, як годиться серед запальних натур, багато старшини побили, а пожитки їхні розграбували... Прилуцького полковника Лазаря Горленка живцем кинули в піч. Московити за допомогою компанійців та сердюків насилу придушили заколот. Григорія Самойловича арештували, довго, з садистською насолодою катували, а коли він зізнався в усіх підступних умислах та гріхах, витягли ледь живого з хурдиги і в три заходи - заради ще більших страждань - відтяли голову.
Мазепа від берегів Коломака рушив до Гадяча. Там, яко новий господар в державі, розпочав гетьман прийом. І приходили до нього орендарі й володільці маєтностей, крамарі та інші заможні люди, і жалілися, що натерпілися горя від сваволі черні. І жодної скарги не залишив поза уваги гетьман, велів сотникам ловити бешкетників і чинити над ними слідство.
І було це зроблено якнайліпше.
Тим, кого вважали за головних привідців і бунтарів, ломали руки й ноги, инчих карали не такою страшною смертю, рубали голови, або вішали, у инчих відбирали майно, а деяких, що прилучали ся до провинности по несьвідомости, били киями, приказувавши, що з них вибивали дурість.
* * * * *
Коломацькі статті
Статті, що їх підписав 25 липня 1687 року на Коломаку гетьман Мазепа купно з козацьким урядом, - не якийсь там папірець: це міжнародна угода, яка визначала відносини Війська Запорозького з Московським царством на весь час гетьманування Івана Степановича. Коломацькі статті не тільки підтвердили відвічні козацькі права та привілеї, не тільки зберігали реєстрове військо і компанійські та сердюцькі полки, а й багато чого додали до міждержавних взаємин. Гетьман зобов'язувався не зачіпати інтересів Польщі; дбати, аби запорожці з кримцями миру не мали; стежити, щоб з Гетьманщини до Криму торгувати не їздили; натомість ходили походами... і боже збав жодної дипломатії: пактувати - це прерогатива Московії, справа гетьмана - шаблями торувати дорогу царю,
- дорогу на Крим та турецькі фортеці -
Для забезпечення контролю над діяльністю гетьмана та його уряду було схвалено, окрім звичайних московських залог у Києві, Чернігові, Переяславі, Ніжині та в Острі, ще й мати полк стрільців у Батурині (при особі ясновельможного пана Мазепи). Ясна річ, утримуватись ці вояки повинні були коштом Війська.
Цілком зрозуміло, що козацтво сприйняло "Коломацькі статті" з піднесенням та великою радістю. В окремих пунктах угоди це було прямо зазначено: «пріемлем радостно».
Особливо гетьмана та старшину окрилював пункт ХІХ:
служа великим государям... народ Малороссійскій всякими мърами и способы c Великороссійским народом соединять и в неразорванное и кръпкое согласіе приводить супружеством и иным поведеніем, чтоб были под одною их царскаго пресвътлаго величества державою обще, яко единой Христіянской въры, и никто б голосов таких не испущал, что Малороссійской край Гетманского регименту, a отзывались бы вездъ единогласно: Их царскаго пресвътлаго величества самодержавной державы Гетман и Старшина, народ Малороссійской обще c Великороссійским народом, и вольной переход жителем из Малороссійских городов в Великороссійскіе городы имъти
Ні звичаїв, ні походження, ні мови, ні віри, - ніколи українці не мали нічого спільного з москалями. Втім у Кремлі вирішили з цієї різної глини зліпити один народ, слухняних людців московського самодержця... "Один народ" - ось та страшна ціна, яку мав заплатити за булаву гетьман Іван Мазепа.
Перебіг виборів на Коломаку викладено відповідно до історичної монографії Миколи Костомарова "Мазепа". Пакт ХІХ Коломацької угоди цитовано за монографією професора Олександера Оглоблина "Гетьман Іван Мазепа та його доба". При оформленні сторінки використані малюнок Юзефа Брандта "Козаки переходять вбрід ріку" та портрет гетьмана Івана Мазепи роботи Наталії Павлусенко.