1713 рік
Адріанопольський мирний договір
Глава 14
За потоками славослів'я, за золотом сяючими зображеннями спробуємо угледіти справжню живу людину... Я бачу Ахмеда ІІІ так:
Султан сам-один сидить на пишних подушках. Перед ним низенький стіл на кривих майстерно різьблених ніжках, на столі - ваза з сушеними фруктами: родзинки, фініки, курага, інжир. Раз по раз султан простягає руку, бере пучками пальців - ну, скажімо - медово-солодку смокву, кладе її в рот, неспішно розжовує... о, проковтнув.
Примружив від задоволення очі: тиша, мухи... В уяві султана спливають прекрасні візії: розкішні палаци, що збудовані за його велінням, - орнаменти, кахлі, башти - їх витончені абриси на тлі блакитних небес.
Султан тягнеться знов до фруктів. Цього разу бере фінік, їсть, спльовує кісточку і... І знов перед внутрішнім зором Ахмеда постають примари майбутнього: дивовижний фонтан, чия вишукана краса закарбує ім'я султана у вічності, - ніші міхраб, обрамлені барельєфами; над нішами - каліграфічні пластини, які вітіюватою в'яззю славлять безсмертне ім'я Ахмеда.
Султан бере курагу.
І...
І відкриваються двері. Навшпиньках, мов балерина, заходить великий візир і починає доповідати новини: на покордонні з Московією пашіє жаром війна, московити не виконують умови Прутського миру, шведський король інтригує, підкидає хмиз у вогонь роками незгасаючого багаття... Донесення шпигунів, чиновницькі та дипломатичні реляції, вигадки, злоязикі припущення, правда змішана з відвертими побрехеньками: мов та вода, що крапля за краплею точить камінь, слова великого візиря. Врешті решт сама персона Карла ХІІ стала для султана подражником, саме ім'я шведа перетворилося на кресало, що викрешувало з султанського кременя іскри... Кажучи без еківоків, Карл втомив.
* * * * *
В листопаді 1712 року Туреччина оголосила Московському царству війну. Здавалось би, ось він шанс для шведського короля і собі завдати удару своєму непримиренному ворогу. Однак маєстат, що був робив приготування для виступу, почав ухилятися від походу. Це викликало неабиякий гнів султана - в Бендери летить наказ: виставити Карла ХІІ за межі держави османів, усе його буйне кодло спровадити світ поза очі, вигнати з шаною геть.
Виконувати завдання припало бендерському сераскеру Ісмаїлу-паші і кримському хану Девлету ІІ з роду Гераїв. Обидва чоловіки не мали перед Карлом респекту - стався Калабалик, короля арештували і відправили у Демотику на правах чи то гостя, чи то полоненого,
- відбулось це у лютому 1713 року -
і вже ніхто не міг стати на заваді государям в їх бажанні укласти мир.
13 червня 1713 року в Адріанополі (нині - Едірне) Османська імперія та Московське царство підписали мирний договір на 25 років. Угода повторювала умови Прутського трактату 1711 року: підтверджувались статті Костантинопольського мирного договору; Москва вкотре зобов'язувалася вивести свої війська з Польщі та Правобережної України; Петру І заборонялося втручатися в справи Речі Посполитої; фіксувались і уточнювались кордони, - словом, нічого такого, про що неодноразово вже сторони не змовлялися, і не вдаряли за звичаєм по руках.
* * * * *
Про Девлета та Орлика
Калабалик зруйнував спокій обставин: вирували людські пристрасті, трусилася і двигтіла, уходила з-попід ніг земля. Між козаками, що сиділи під Ясами, та місцевим населенням ледь не дійшло до зіткнення: деякі вже й за шаблі хапалися, - дивом не сталось біди.
Ще й зверхники розсварилися... Хан відправив до Орлика когось із своїх підручних, аби дістати пряму відповідь: чийого боку тримається гетьман, Карла чи турків і кримських татар?
Орлик - криця: його "так" - це так, його "ні" - це ні, гетьман не став кривити душею:
- Шведський король - протектор українсько-козацької нації. За сильне заступництво та ласку султану дякую, однак його протекції не визнаю.
Девлет - вогонь: скипів, дізнавшись про отаку відповідь, втратив від шалу розум:
- Схопити, невдячного! Особисто відріжу голову...
Насилу синок Девлета - Калга-султан - та староста бобруйський Сапега, яким випало опинитися поруч із ханом, втихомирили розлютованого татарина - заступились за гетьмана, врятували Орлика від небезпечного розвитку ситуації... Хан погиркав-погиркав і стих.
* * * * *
Тоді ж, відразу після Калабалику, Девлет Герай видав категоричний наказ Орлику рушати на Україну. Пилип Степанович розумів - нічого путнього з цього не вийде: потикатись на територію, яку Річ Посполита відвіку вважала своєю, без відовідної згоди Польщі повне та очевидне безглуздя, - без військової підтримки османів та їхніх васалів кримців українцям Правобережжя не втримати... Власно кажучи, всі це знали і розуміли. Однак... Козаки виступили у другій половині лютого 1713 року. На чолі війська Орлик поставив прилуцького полковника Горленко, - сам гетьман залишився у Бендерах.
І йшли, без пісень, без молодецьких присвистів сунули степом козацькі відділи, - навсібіч від козацьких куп простягалась безмежна просторінь, висіли над козацькими головами чорні важкі хмари - десь за обрієм пломеніло впавше за обрій сонце, і підсвічені його променями горіли багрянцем скравки навислого хмаровиння... На Правобережжя - в свій занапащений, знедолений край - виступили українці... Ще цій війні не кінець.
* * * * *
Nota Bene
Калабалик не залишився без наслідків і для кримського хана. Начебто під час арешту шведського короля татарин з недостатньою шаною поставився до маєстату Його Величності. Під цим приводом занадто запального виконавця султанської волі вдруге зняли з престолу і відправили у заслання.
І знову Девлет милувався красою острова Родос. І знову тяглися дні.
За деякий час висланець перебрався на материк, у Візе, - глухий закуток імперії неподалік від чорноморського узбережжя - де й жив, страшенно нудьгуючи, де й помер у 1719 році, - в пекельних муках помер... Бо ж немає для кочовика, ненависного до будь-якої оселі, жахливішої долі, ніж відійти у засвіти не в степу під прозорим небом, не в предківській з повсті та шкір кибитці, а на перинах та простирадлах, в ліжку, на чужині.
При оформленні сторінки використані мініатюра Abdulcelil Levni з зображенням султана Ахмеда ІІІ, гравюра роботи Thomas Allom "Вулиця у передмісті Адріанополя", портретоване зображення Пилипа Орлика невідомого (мені) авторства, а також гравюри роботи Auguste Joseph Desarnod "Фонтан у Візе" та "Башта Белізарія у Візе".