Девлет ІІ Герай
Породження степового безмежжя
Глава 13
Від Чингісхана ведуть свій родовид Гераї, не за лестощі та раболіпне служіння отримали вони Крим, здобули ханство звитягою: в лихі часи, коли внутрішні чвари дерли на шмаття золотошатрову ординську імперію, кримські беї запросили Хаджі на престол і він перетворив периферійний улус на могутню, незалежну державу. В 1452 році Хаджі І розгромив великоординського хана Сеїда Ахмеда і захопив його тронний намет, і увійшов у шатро, і з незворушним обличчям всівся на ханське місце,
і відтоді
- за звичаєм кочовиків -
сей чоловік став володарем степу.
Від Дону і до Дунаю - гігантська територія належала кримським ханам, велика влада була зосереджена в їх руках. Вільно та Краків щорічно надсилали їм упомінки. Москва сумлінно дружила. Тобто окрім сплачування данини ще й гнула покірно спину та лисніла догідливою посмішкою. Ясна річ, Гераї не обтяжували москалів своєю присутністю: раз на рік в Кремль приїжджав ханський посланець і, не злазячи зі свого коня, пильно дивився, як смиренний цар московитів з власної шапки годує вівсом змореного довгим бігом конячку.
Так!
Були, були славні часи... Минули.
Кримські хани з давніх давен визнавали султана, як халіфа мусульманського світу, однак на початку вісімнадцятого сторіччя вони стали ледь не слугами Блискучої Порти. Не дивно: саме турки вирішували хто буде правителем Криму - турки всаджували на ханський престол і зміщували з престолу, за найменший прояв непослуху хан міг відправитись у заслання і чимало норовливих чоловиків взнали красу пейзажів острова Родос.
Туреччина призначала своїх ставленників на найвищі державні посади Криму: хан, калга-султан, нуреддин-султан, сераскір-султан, ор-бей (намісник Перекопських воріт) - усі вони були зобов'язані своїм положенням Порті.
Гераї правили Кримом, виключно це поріддя. Тільки виходці з роду Гераїв мали право зайняти в ханаті важливий державний пост. Однак - і про це слід пам'ятати - в будь-який час турецький султан міг замінити одного Герая на іншого. Тому при дворі султана завжди товклась ціла зграя родичів з правлячої династії, - претендентів на ласку султана, на кримський трон.
* * * * *
Девлет ІІ Герай
Девлет ІІ Герай - мов орел, мов рвучкий стрімкий вихор: породження степового безмежжя, що давало людині все для розбійницького та кочового життя. Оце якби Порта - наче в старі добрі часи - дбала про битви та подвиги, про грабіжницькі виправи і ясир, то не було б у султана надійнішого союзника: влучно вганяв би Девлет кулі в тіла московитів, вправно б махав шаблюкою, здобув би велику честь...
Однак майже за чверть століття Туреччина заморилася від нескінченних битв. Восени 1698 року в Карловці на здибанку з османськими дипломатами з'їхалися представники держав "Священної ліги", три місяці неквапом гуторили і врешті решт вирішили, що годі вже воювати. Ладу між християнами не було, тому спільний договір не укладався - підписали окремі угоди. Якщо коротко: в османів забрали трохи земель. До Речі Посполитої відходили Київщина, Брацлавщина та Поділля; до Австрії - Трансильванія та більша частина Славонії; до Венеції - Морея, Далмація, деякі острови. З Московією домовились про перемир'я. Бо цісарцям наставав вже час рушати на бій за іспанську спадщину, а Москва на той мент нікуди начебто не поспішала... В Константинополь прибув думний дяк Українцев. І знову дипломати гуторили поміж собою, - хтось отримував подарунки, хтось для держави шукав зиск. Влітку народився Константинопольський договір.
Москва звільнялась від щорічної данини; Азов та частина Кубані - "на десять днів їзди кіньми" - переходили до московитів; у межах Азовського ейялету заборонялось будувати нові поселення; за Вольностями Війська Запорозького низового закріпили значні раніше не розмежовані території... словом, Девлет ІІ Герай,
- орел та стрімкий вихор -
м'яко кажучи, отетерів від турецького миролюбства.
В степах, вільних від віку степах з'явилися прикордонні знаки, сторожові вежі, пункти пропуску по документах: турецько-кримські та польські володіння розмежували в 1703 році, в 1705 році розмітили й московський кордон.
Порта заборонила хану і підвладним йому ногайцям нападати на північних сусідів. Без уваги і без поваги залишили ті слова кочовики. Бо це ж степові орли, діти Дикого поля... Ногайці влаштовували демонстративні набіги, Девлет мусив придушувати сей стихійний розгардіяш, однак робив це без завзяття, без запалу, - в 1702 році його усунули і він поїхав погостювати до сина, на Кубань.
Там - відставлений від державних клопотів - чоловік насолоджувався відпочинком: носився чвалом по степових просторах і полював на дрохв. Потім колишній хан навідався до черкесів, де вів потайні розмови. Потім з’явився в Буджаку та збурив тамтешню орду на повстання. Втім навіть в такий радикальний спосіб спонукати османів до скасування невигідного Константинопольського договору у Девлета не вийшло - паша Бабадагу рушив з великим військом, аби втихомирити заколотників. Непогамовного татарина арештували і з другої половини 1703 року Девлет Герай перебував у почесному засланні.
* * * * *
Йшли, волоклися лінивим ходом роки - чарівні пейзажі острова Родос встигли приїстися та остогиднути. Аж тут - на щастя Девлета - на терени України припожалував Карл ХІІ. І гриміли гармати, і ріками текла кров, під Полтавою фортуна зрадила непереможного шведа. Погромлений, зранений, з крихтами колись великої армії, з Мазепою та козаками, біг король степовим безмежжям,
- тікав, наче звір від загоничів -
і на хвості втікачів висіли московитські загони.
Не питаючись, без жодного дозволу, шугали москалі по території, яка згідно пактів безумовно належала Порті. От тоді-то в Туреччині і збагнули: в Криму потрібна відповідна людина, - енергійна і бойова.
Девлета ІІ з роду Гераїв терміново повернули на кримський престол.
Хан мав чималий авторитет в турецьких військових колах, йому знадобилось геть небагато часу, аби прихилити османську еліту до рішучої постави у відносинах із Петром. В жовтні 1710 року Османська імперія оголосила війну Московському царству. За декілька місяців - в січні 1711 року - між Гетьманщиною та Кримським ханатом було укладено латиномовний Pacta conventa ("Договір між Кримською державою та Запорозьким Військом і народом Малоросії, укладений для вічної дружби, братерства та нерозривного військового союзу"),
- за суттю: угода про оборонно-наступальний союз -
і вже в лютому того ж Божого року трясся степ від тяжкого тупотіння: десятки тисяч кіннотників вів за собою Девлет Герай в рейд на Слобожанщину;
і вів Орлик в похід військо - козаків, поляків, ногайців...
Загальний задум і план передбачав знищення московитської військової потуги. Втім це не важливо. Адже і хан, що гнав верхи на чолі багатотисячної татарської кавалерії, і синок його Бахти Герай, який командував Білгородською ордою, в самий недоладний момент повернули своїх вершників - і летіли степом стрімкі чамбули, і брали ясир на аркан, - отака от вийшла війна... прекрасна вийшла війна... гідна слави ординських предків.
При оформленні сторінки використані репродукція з польською гравюри XVII сторіччя невідомого (мені) авторства, а також ілюстрація роботи zalan kertai.