Калабалик
Глава 10
Історію пишуть переможці.
Обдарований від природи метикуватим і ясним розумом, неабиякою рішучістю, хитрістю та вигадливістю Юсуф-паша, командуючий корпусу яничар, поєднував з тими дарами ще й особисту сміливість. Тож коли вдалим маневром він загнав військо Петра у безвихідь,
- притис до Прута-ріки -
не здаля, не з безпечної відстані спостерігав османський вояк за боєм: як простий піхотинець, разом із усіма біг ага яничар в атаку, кричав страшним голосом "Ала, ала" і з відвагою барса кидався на московитські багнети, - рубив, рубив, рубив - наче кривава блискавка, мигтів його ятаган, вправно й безжально сік ворогам голови.
Кров'ю, великою кров'ю міг би писати Юсуф-паша історію тієї османської перемоги. А втім, окрім хитрості, вигадливості та сміливості, мав ага ще й кебету розважливості. Тож коли в листопаді 1711 року став він Великим візирем, то замість лицарських саг, що оспівують безкінечні війни та подвиги, обрав жанр мирних трактатів. 5 квітня 1712 року Османська імперія пактувала мир із Москвою. Ясні і точні слова відшукали автори для Прутського мирного договору, - наче добірні перли, склались слова в рядки... Одна біда, майже ніхто з читачів не оцінив документа. Москалі - немов не про них пункти угоди писано - виконували умови договору вибірково: як і раніше, без руху стояли в Польщі їхні загони. Великий візир Юсуф-паша запевняв султана Ахмеда ІІІ, що от-от і цар відбуде свої зобов'язання, однак переконав найвеличнішого тільки в тому, що своїми діями заважає вести війну з Московією... 11 листопада 1712 року Володар Будинку Османів відсторонив Ага Юсуфа-пашу від посади, розжалуваний царедворець відправився у заслання на Родос, де й був за звичаєм страчений, а на місце Великого візиря всівся Сілахдар Сулейман-паша.
Не може бути найменших сумнівів, що й цей діяч незабаром потрапить в опалу і за наказом султана буде обезголовлений. Однак допоки голова Сулеймана-паші міститься на його ж плечах, він стає персонажем нашого тексту.
Новий візир наказує гетьману Орлику негайно вибиратися на виділені для володіння терени.
Український ватаг розуміє: це авантюра, нічого путнього з неї не вийде. Для бою, для борні за Україну у Речі Посполитій вистачає військової потуги, а в нього сил недостатньо, - ні, ні, виступати не можна... Зась! Втім опиратися волі турків - лишень шкодити справі. З важким серцем відправляє Пилип Орлик козацькі відділи на Правобережжя. Однак не встояли українці перед загонами коронного війська: багато хто з козаків поляг у рідному краї, решта повернулась без слави - насилу від ляхів втекли.
* * * * *
Зривав вітер пожовкле листя з дерев, відлітали птахи у вирій, - відспівало, відсміялось бабине літо - десь в Україні вже й крига затяглась під берегами рік, десь у Туреччині в похмурому настрої встав османський султан з ліжка,
- з якоїсь не з тієї ноги -
та гримнув, вибухнув спересердя: Годі!
І збагнув Сулейман-паша: Найвеличніший роздратован невиконанням з боку царя умов Прутського договору...
- То може оголосимо московитам війну, - запропанував вкрадливо візир.
- Негайно! - велів султан і відправився пити ранкову каву.
20 листопада 1712 року Османська імперія оголошує Московському царству війну.
І,
звісно,
справа не в тому, що Ахмеду ІІІ наснилося, як цар москалів Петро регоче з його нерішучості та довірливості...
- хоча й цього ми не можемо виключати -
Втім, швидше за все, раптовий спалах турецької войовничості став результатом пронизливого політичного розрахунку: на театрах Північної війни в Померанії фортуна начебто посміхнулася шведам. Відповідно, був слушний момент, аби Карл ХІІ із своїми союзниками відправився в Польщу і добре поскуб там суперників та неприятелів Порти - москалів, саксонців, поляків Августа Сильного. Для такої оказії стамбульські геополітики навіть збиралися надати шведському королю чималу кількість татарського та турецького війська, але, але, але... Карл, який досить жваво готувався до виступу, знічев'я став ухилятися від походу. Ба більше: стало відомо, що маєстат таємно листується з королем Речі Посполитої...
- Що? - спаленів султан.
- Саме так, Ваша величність Султан-Падишах. Зміюку пригріли... Карл має зносини з вашими ворогами.
І замигтіли червоні блискавки в затьмарених гнівом мізках, огневі іскри сипонули з очей турка.
Зараз же, невідкладно, летить в Бендери наказ сераскеру: примусити Карла ХІІ виїхати з Туреччини.
Або вислати у Салоники.
Або...
Калабалик
31 січня 1713 року кількадесят тисяч татар і османів під командою сераскера Ісмаїла-паші оточили табір Карла ХІІ у Варницях, - селищі близь Бендер. Характер шведського короля усім добре відомий. Тому для початку турки пальнули з гармат, щедро почастували своїх гостей залізом.
Наступного дня яничари пішли на штурм.
З Карлом було три сотні людей: офіцери, драбанти-охоронці, запорозькі козаки, які, ясна річ, ніколи не оминали можливості встрягти у добру бійку... Сім годин каролінги відстрілювались від насідавших, рубились на шаблях, подеколи сходились урукопашну,
- кажуть: котромусь з турків король особисто розпанахав груди безжальним лезом -
Втім османів було більше, у них була артилерія, пострілами з гармат їм вдалося підпалити будинок, в якому воїнство Карла тримало протягом дня оборону, - коли вогненні язики лизнули жадібно небо, з полум'я вийшли безтрепетні воїни... І здались.
При оформленні сторінки використані репродукція картини Шарля Армана-Дюмареска "Битва в Бендерах" та ілюстрація невідомого (мені) авторства.