Флешбек
Азовські походи Петра
Глава 6
В ім'я Ісуса Христа розколювати сокирою черепи - от і вся, якщо коротко, історія держави російської. Від собачих голів, приторочених до сідел опричників, від молитов царя, чий поплічник власноруч задушив митрополіта московського, від заметілей смутного часу, і далі, і далі углиб віків, і до нинішнього кривавого сьогодення, - рік за роком розповзається зло, що народилося на болотах, в незапам'ятну давнину вихлюпнуло з твані смердючою жижею і потекло увсебіч: попи, балерини, безсмертні полки, забрьохані кров'ю і блюватинням звіроподібні істоти... Москва давить, розчавлює, зжирає усе, до чого змогла дотягнутися. Тож може й слід було б навести деякі факти, аби ви зрозуміли канву подій, які відбуваються в цій главі, - втім не зараз, не зараз.
Влітку 1711 року цар Петро йшов війною на турок.
Колись, в молоді літа, ще до того, як з несамовитою заповзятістю кинувся він на Балтиці рубити вікно в Європу, поклав цар московитів хиже своє око на південь. Там плюскотіло море. Море - це порт, це судна з набитими крамом трюмами, це вітром напнені паруси, які вільно несуть по світу твоїх вояків і гармати - пливи, куди хочеш, і здобувай все більше і більше величі.
Море!
Скалкою сиділа в царських мізках ця нав'язлива думка: море, море, море, море...
Однак на південних морях панувала Порта.
Ба більше: навіть дістатися до узбережжя - утопія. За часів Олексія Михайловича десять років воювала Москва з османами і все що, здобула: протекторат над українським Лівобережжям да обов'язок сплачувати кримському хану поминок грошима та хутрами. При регентші Софії двічі ходив на Крим її фаворит князь Голіцин. Одного разу поклав у степах двадцять тисяч людей, другого разу - ще п'ятдесят тисяч. І хай би в битві зіткнулися москалі з татарами, то вже справа така: тільки фортуна визначить переможця. Однак полководчий талант Голіцина вирішив долю війни без бою.
Татари потруїли колодязі та підпалили степ, і згорів, дотла вигорів степ, і став степ могилою. Здихали від спраги люди, здихали без фуражу коні - ось результат кампанії 1687 року, яку московити за традицією оголосили успішною. Ще б пак, хану та хазяям його туркам було наочно продемонстровано: за потреби Москва може виставити більш, ніж стотисячну армію.
А, як знадобиться, то значно більше... Вже за рік сто п'ятдесят тисяч ратників під орудою князя Голіцина відправилися підкорювати Крим. Цього разу москалі дійшли до Перекопу. Однак міць валів на перешийку, безводдя, хвороби змусили їх відступити, і тих щасливців, хто не здох в дикому полі, до самого порубіжжя гнала татарська кіннота... На цьому кампанія 1689 року завершилася і немає жодного сумніву, що, як завжди, Москва знов на весь світ розтрубила би про велику вікторію, от тільки трубити стало вже нікому: Петро Олексійович досяг 17-річчя і видер з чіпких ручок сестриці владу, регентша відправилася в монастир, князь Голіцин - на заслання в Пінегу, а вінценосний юнак ще з більшим завзяттям заходився муштрувати потішні полки, ходити під парусами на ботику і зосереджено міркувати, як здобути нарешті море.
* * * * *
Азовські та Дніпровські походи
Ким би не був Петро, він точно не був дурнем. Цар врахував помилки попередніх кампаній. Навесні 1695 року не юрбою, не безладним і галасливим натовпом навпростець через степи поперло його багатотисячне військо, вздовж Дона-ріки рушили найкращі полки Петра - полки нового строю: Преображенський, Семенівський, Бутирський, Лефортів. Удар їх спрямовувався на Азов, - твердиню османів, що стоїть на Дону на сторожі виходу в море. В липні почалася облога. Рили шанці, палили з пищалей, закидували гарнізон бомбами, - капітан бомбардирської роти Петро особисто підпалював фітілі - словом, все робили по воєнній науці. Однак не спрацювала наука. Відбились турки. Двічі московити ходили на штурм і двічі відкочувались від стін, захлинувшись у крові.
Із досягнень тієї битви - захоплення Азовських дозорних веж.
В трьох верстах від Азову, в місці, де Дон-ріка поділяється на два рукави, стояло дві неприступні башти. Між ними простягнуті ланцюги, які перегороджують течію, перешкоджаючи прохід суднам. Об'єкт стратегічний. Хочеш моря? Здобудь перш за все вежі.
Заради такої справи серед донських козаків, які приймали участь в баталіях, кликнули добровольців. За десять рублів винагороди чимало знайшлось охочих ризикнути буйною головою, - на світанку кинулися ватагою, розколупали чи не голіруч амбразуру, проникли всередину башти, після чого
- цілком зрозуміло -
не надто багато магометан встигли поблагати козаків про милосердя, за годину їх перерізали майже всіх.
Так захопили башту Вардин-хулла.
Гарнізон іншої башти (Джан-хулла) знехтував шансом розділити долю своїх товаришів по зброї - кинувши припаси й гармати, наступної ночі втік.
Врешті решт, окрім здобуття веж, і не було б чим хвалитися московитам. Адже в жовтні 1695 року облога з Азову була знята і, залишивши в баштах 3000 ратників, цар зі своїм військом пішов геть...
Але є одне але...
Водночас з азовським походом на пониззі Дніпра, прикриваючи фланг Петра від можливого наскоку кримських татар, дефілювали українські козаки на чолі з гетьманом Іваном Мазепою, запорожці та ще одна армія москалів під орудою Шереметєва. У цих чоловіків куди краще склалися справи: Шереметєв з Мазепою взяли Казікермен, добре укріплений Мустриткермен капітулював перед запорожцями, дві фортеці - Асланкермен та Шагінкермен - здалися без бою...
Тож при бажанні Петро I мав змогу проголосити переможну реляцію.
Втім цар не хотів реляцій.
Цар прагнув моря.
* * * * *
Наступного - 1696-го - року московське військо під командуванням Шеїна взяло Азовську фортецю в облогу по сухопуттю, новозбудований флот царя блокував шлях до Азова водою, прибули козацькі полки під началом наказного гетьмана Лизогуба (Чернігівський, Гадяцький, Лубенський, Прилуцький та два охотницьких), вдарили з усіх сил, і...
... і впала твердиня, схилили в покорі османи голови, гарнізон фортеці капітулював, боярина Шеїна цар Петро особисто поцілував у вуста і жалував найвищим в Європі чином генералісимуса.
* * * * *
Nota Bene
Поцілунок Петра, звісно, авторська вигадка. От, що відбувалось насправді:
Тріумфи цезарів меркли перед урочистим вступом в Москву переможців. Марширували полки в новітніх, на європейський лад скроєних одностроях. Обабіч дороги стояли турецькі бранці і низким поклоном згиналися перед цією силою. Грали оркестри. Гриміли салюти. Палахкотіли в небесах феєрверки. Демонстрували - як кажуть - дива механіки: двоголовий орел пускав стріли в турецький півмісяць.
І,
- як не кажуть, але я чомусь в цьому впевнений -
дуже багато пили.
Святкування славної перемоги розтягнулося на півроку.
Потім Петро зібрав Велике посольство і відправив в Європу шукати союзників проти Порти. Серед двухсот п'ятидесяти розчепурених бездоганно поважних персон їхав і простецький, непоказного виду молодик - урядник Преображенського полку Михайлов, - цар московитів Петро.
Поки самодержець Московії їздив чужинськими землями, скуповував військове й інше обладнання, вербував фахівців та вчився азам теслярства, на азовському узбережжі кипіла робота. На Петрушиній косі заклали шанець, в гирлі Міуського лиману почали будувати фортецю, 12 вересня 1698 року Пушкарського приказу мужи, розглянувши креслення італійця Матвія Симонта, візували амбітний план і на мисі Таганій Ріг,
- на місці, яке на той час було територіально відірване від московитських теренів -
започаткували нечуване: штучну гавань у відкритому морі.
Симонт особисто керував спорудженням.
Моли з бастіонами. Форт "Черепаха" на рукотворному острові. Тридцять тисяч дубових паль вбили в морське дно. П'ятдесят тисяч кубометрів каміння насипали. А скільки людських кісток поклали в фундамент цього дива - хтозна. Цього добра на Московії ніколи не рахували: незліченими отарами гнали людей, мов на забій баранів. Розчерком пера самодержця - царськими іменними указами - вже з серпня 1696 року Приазов'є стає місцем заслання на "вічне життя". В 1699 році тут заснована перша в державі каторга.
Весело - з матами, з криками, з передсмертними хрипами - розбудовувався порт. І неспинно розповзалась довкіл Московія: вали, бастіони, равеліни, каземати, казарми, форштадти...
І церкви, аякже... І кабаки...
Відповідно до звичних уподобань вмощувалась Московія на узбережжі, не на рік, не на два, - назавжди. Бо саме в цих казармах та казематах вбачав Петро зародок своєї держави - імперії, Третього Риму. Звідціля мав він намір грозити іншим народам, звідси вів його шлях до величності і тріумфів, саме сюди, на берег Азовського моря, жадав цар перенести столицю тієї химери, до створення якої збурювала його непомірна амбіція, - в усякому разі про план Петра здійснити таку релокацію сповіщала свого приятеля Вольтера одна вінценосна кореспондентка.
При оформленні сторінки використані портрет Петра I роботи художника Жана-Марка Натьє, а також репродукції гравюр "Облога Азова" невідомого (мені) авторства та "Азовський флот під Азовом" Адріана Шконебека.