ARTVSESVIT

Кола історії
Честь і сум степових шляхів

Ви, ми і Німеччина
Точка збирання

Вечірнє сонце. Художник Ірина Яресько

... нуль розділових знаків між нами - ми завше пишемось разом...


Іздрик

Вступне слово

Коло за колом по колу ходить історія.

Ця мисль запозичена мною в Книзі. Хоча це й не важливо: про вічне повернення міг би обмовитись Ніцше, при певних обставинах я мав би змогу почути тотожну думку в проповідях Буди або Блаженного Аврелія Августина, вона могла прозвучати в діалогах Платона з Тімеєм чи, скажімо, з’явитися в трудах Геракліта, глузливий містифікатор без жодного ризику міг би приписати її будь-кому з авторитетів, що відійшли у засвіти, врешті решт вона виринула тут, тож запам’ятайте цю тезу: ВСЕ ВЖЕ БУЛО. НЕМАЄ НІЧОГО НОВОГО НА ЗЕМЛІ.

- це точка збирання нашого тексту, раз по раз до неї ми будемо повертатися -

Відтак почнемо

Коли ви кажете «В Берліні йде дощ», ви маєте знати: хтось вже сповіщав про це людству. Раніше і, мабуть, краще за вас. Ось беззаперечний приклад:


Надворі дощ...

Скриплять ізнов дощі,

Мов над папером пера педантичні.

Старий Берлін розписують дощі

Готичним почерком, рясою крапель гострих...


Так! Треба визнати, - все вже було. Аби бути першими, ми запізнились приблизно на вічність. Поки ми добиралися до столиці Німеччини, поки вселились в готель, допоки вийшли у місто і тільки оце збираємося хильнути десь кухоль пива, хтось вже добре приклався до чаші з істиною на дні, аж понад двісті років тому встиг по вінця набратися у корчмі ганебного й огидного натхнення, і вибратися на світ божий з провалля.

І тоді, колись-то, в химерній імлі світанку, - так само, як нині - плескав в Берліні дощ.

І чоловік човгав додому калюжами, продирався крізь зливу, мов крізь колючі кущі, - хто це? Радник Гофман? Чи може Микола Бажан?

Подеколи не розрізниш героя і автора книги…

Тож коли на цих сторінках ви зустрінете молодика зі смолистою чуприною, - густою, наче щітка, і такою пишною, ніби він щойно помив голову шампунем для довгошерстих котиків, - знайте, то не я, не я.

Це персонаж тексту, сумлінно списаний мною з натури.

Саме так: не плід фантазії, а цілком реальна людина, - один з тих блискучих балакунів, які примхою випадку мандрували теренами нинішньої Німеччини,

дивились довкіл, роззявивши рота,

а потім детально інформували своїх улюблених читачів та читачок: «По-перше, товариші, Берлін – це екстаз, суцільний письменницький «Was ist das?», - тобто нашою мовою: Що це?


Рішуче погоджуюсь із колегою: Берлін вражає.

З першого погляду на Берлін зрозуміло, що це не якесь там занедбане селище, а столиця: помпезна архітектура, красно одягнуте людство, веселі і сонячні, наче згадка про щасливе дитинство, пливуть по рейках трамваї, і сердячись на згаяний час гиркають у пробках автомобілі, і летить, летить квадрига над Бранденбурзькою брамою, і, якби б я був travel-блогер, то просто зараз надавав би вам цілу купу порад, куди сходити та що поїсти.

Однак мушу себе стримувати.

Бо цей текст не про попити пива, він про Німеччину...

Одже Що це Німеччина? Німецькою «Was ist das?»

Німеччина

Німеччина

У Римі вандали валили цезарів і богів з постаментів; готські діви пригожі співали на березі Синього моря, дзвонячи Руським золотом; у Британії, Франції, на Піренеях, - скрізь! - у національному підмурівку лежать цегли германського випалу,

в різні часи німецька держава розросталася, мов пухлина,

і щулилася,

всихала та зменшувалася, наче шагренева шкіра,

нині Німеччина займає понад 357 тисяч кілометрів квадратних Європи,

складається з шістнадцяти федеральних земель,

- про деякі з них ми неодмінно ще поговоримо, -

а поки про найважливіше стисло.

За Конституцією Німеччина - демократична федеративна республіка.

Столиця її - Берлін.

Там, у історичній будівлі із прозорим скляним куполом, депутати приймають закони, їх зборище називається Бундестаг.

Неподалік, десь за тридцять хвилин пішого ходу, в потопаючому у зелені Палаці Бельвю знаходиться резиденція президента. Президент репрезентує країну, - наносить візити і надуває в президіях щоки. Зазвичай це дуже поважний пан.

Поточними справами опікується Уряд країни: міністр економіки економить, міністр будівництва будує, у міністрів юстиції та фінансів - свої невідкладні діла. На чолі цих роботяг стоїть Бундесканцлер. По суті це провідник та ватаг нації - він у Німеччині головний.

Місцева валюта - євро.

Не забудьте запастися цими різнобарвними папірцями,

і,

що важливо,

монетами.

Бо, ясна річ, узагальнювати справа невдячна, але в країні з амбіціями у 5G, лідера біо-, нано- та всіх інших фантастично розвинених технологій є безліч місць, де ви просто не розрахуєтесь карткою... Це ж, прошу пана, не жарти: випити кухоль пива і не мати змоги потрапити в туалет.

… я міг би отак плодити абзац за абзацом, проте це ні на йоту не наблизить вас до розуміння, що ж то таке Німеччина…

Сформулюю ясніше

Жодних німців немає і зроду на землі не було.

Спробуйте зазирнути подумки в глиб віків. Не так вже й важливо, чи буде довкола шуміти ліс і в непролазних хащах скавчати та вити звірі, чи, скажімо, скрипіти вози якогось германського племені, піднятого хвилею великого переселення, або ж, наприклад, по вуха, по очі порослі рудими бородами, будуть скакати по битих шляхах похмурі німецькі витязі, закуті в лицарські обладунки,

- щоби не відбувалось довкіл –

ніяких німців ви не побачите.

Місцеві насельники вважали себе баварцями, франками, швабами, саксами, ким завгодно – не німцями.

І навіть тепер, коли з цієї людської глини, щедро замішаної на крові, століття зліпили єдину націю, хіба з’явилися німці? Ніт. Самоназва тубільців Deutsch, свою країну вони іменують Deutschland,

- тобто Землею Дойчів -

А те, що ми кличемо сей народ і їхню державу інакше, - це, панове, наслідки нашої обставинами зумовленою неосвіченості.

Адже етнонім «німець» походить від слова «німий»: так наші пращури називали всіх іноземців, прибульців з Європи, які при спілкуванні і двох зрозумілих слів не знали, як бовкнути...

Тому, якщо зріти в корінь: німець - це чужинець.

Відповідно, Німеччина – чужина.


І ми,

- я і мої герої -

маємо намір розповісти вам про Батьківщину та про Німеччину, про наших на чужині, про радість і сум доріг, що їх туди привели, бо хоч би як коло за колом не йшла по колу історія, наперед ніхто з нас не відає прийдешніх своїх шляхів.

При оформленні сторінки використані репродукція картини Ірини Яресько "Вечірнє сонце" та фото Dick Claesson.

сюди
туди

Кола історії: зміст розділу



Зміст



* * * * *


Кола історії



Честь і сум степових шляхів



* * * * *



Михайль Семенко