Рік 1918-й
Листопадова революція
Глава 5
Гриміли гармати, плювали вогнем гармати, а зверху палило сонце, і лютувала над полями побоїщ смерть. Вперто йшли уперед безстрашні сини Німеччини, з приреченістю йшли в атаку, і тікали охоплені панікою, і сиділи в окопах з пустими до моторошності очима, а смерті було байдуже: ревла канонада, летіло з небес залізо і, мов скошений хліб, валились люди на землю, і залізо терзало їх трупи, і змішувало останки з землею, і дехто, напівзбожеволілий в цьому пеклі, молився християнському богу, простягаючи руки до неба,
а з неба летіло й летіло залізо,
і відривало простягнуті руки,
і відривало ноги,
і відривало голови,
- ось вам добова сводка про буденність на Західному фронті -
Однак ми романтики,
нам би що-небудь про флотських послухати,
про море та моряків...
* * * * *
Кільське повстання
24 жовтня 1918 року адмірал Шеер видав Флоту відкритого моря інструкцію про рішучу битву з британцями... "Йдіть і загиньте" - наказувалось отаке. Екіпажі лінкорів "Тюрингія" та "Гельголанд" порадилися і відмовилися годувати своїми тілами риб. "Бунт!", - заверещали їх капітани та командування у штабах. Зауважимо, це був не перший і не останній вереск начальства: "Кьоніг", "Маркграф", "Кронпринц", "Регенсбург", "Штрасбург", "Нассау", - флот кайзера хвилювався, флот кайзера закипав... Зазначимо також, що за давньою морською традицією головні баламути вже за мить мали б вісити на реях, однак відколи замість вітрів кораблі стали рухати гвинти та парові машини, флотські звичаї сильно пом'якшали. Тож нікому не приладнали мотузку до шиї, не кинули за борт, навіть не розстріляли: декілька сотень найактивніших балакунів арештували і під охороною відправили в Бремен, решті заткнули рота і славна III ескадра - найбільш інфікована бацилою непокори - попрямувала на базу, в Кіль.
Першого листопада кораблі прибули в порт, того ж дня сорок вісім матросів та кочегарів з "Маркграфа" кинули в буцигарню, моряцька маса знову загомоніла і стала вирішувати, як визволити товаришів. Другого листопада зібрався мітинг, всюдисущі соціал-демократи запалювали народ гаслами, обстановка була напружена, однак контрольована, - в усякому разі офіцери вважали свої підрозділи в цілому надійними... Наступного дня почалась буза. Опівдні в будинку профсоюзів, де скупчилося до п'яти тисяч осіб, пан Генріх Штуббе - член Бундестагу від СДПГ - закликав робочих до страйку; пролетарії доєдналися до моряків; після обід ще трохи помітингували у Вибургерзькому гаю, оратори напіддали натовпу жару, і повалила галаслива орава вулицями: співали "Марсельєзу", кричали "Геть Кайзера!", роззброювали патрулі і сунули далі з гвинтівками... Десь о сьомій сталася стрілянина, хтось загинув, когось потоптали у тисняві.
Губернатор балтійських портів адмірал Вільгельм Антон Сушон чи не вмоляв надіслати вірних короні військ... Та тільки де ти їх знайдеш вірних? Піхотні частини, що їх направили в Кіль, перейшли на бік повсталих матросів та пролетаріїв, 4 листопада 1918 року місто було в їх дужих руках, а трошки згодом і вся Німеччина. Повсюдно організовувались Ради, люди збивались до купи, маніфестували, вигукували гасла, - галас, безлад і крикнява. Країною покотилася Революція...
* * * * *
Листопадова революція
7 листопада 1918 року зрікся престолу король Баварії. Слідом за ним, наче тільки й чекали прикладу, стали відмовлятися від корон усі інші вінценосні особи країни...
- нагадаємо, в ті часи Німецька імперія складалась з 26 федеральних суб'єктів, двадцять два з яких були королівствами, герцогствами та князівствами, -
Держава посипалась.
9 листопада вояки берлінського гарнізону заявили, що віднині вони не слухаються офіцерів і Робітничо-Солдатська Рада, то єдиний їхній авторитет.
Опівдні в парламент прибіг Макс Баденський (голова щойно сформованого перехідного уряду). З ошелешеними очима він повідомив абсолютно вражаючу новину: Вільгельм II відрікається і від Прусського, і від Імператорського вінця. Трохи заспокоївшись, сей пан передав свої канцлерські повноваження Фрідріху Еберту, - мов, тільки йому, шанованому політику, поміркованому і розсудливому лідеру німецької соціал-демократії, під силу втримати країну від падіння у прірву хаосу.
Філіпп Шайдеман - депутат Рейхстагу від СДПГ - висунувся у віконечко і крикнув:
"Ми перемогли по всім напрямам".
Серед велелюдного натовпу, що був зібрався біля парламентської будівлі, ці слова спричинили справжнісіньку ейфорію. Люди кинулись обійматися і стали волати "Ура!", - най звучать, не змовкають ті крики... Адже саме відтіль і відтоді ми вважаємо Республіку проголошеною. Хоча це й не зовсім збігається з фактами. Ще деякий час кліпав очима Вільгельм, божою ласкою володар німецького Райху зі старовинного шляхетного роду Гогенцоллернів. Монарх сидів у бельгійському Спа - у штабі - і вислуховував доповіді генералів: слухав, слухав, слухав і ніяк не міг взяти до тями, що відбувається з його Німеччиною. Нарешті збагнув, - з пекучою образою на обличчі осягнув усю незворотність подій, тяжко зітхнув і поїхав у Нідерланди. Там він і підписав акт про зречення, сталося це 28 листопада 1918 року і
- треба додати -
за мудрість, явлену кайзером, який не став занурювати країну в безодню кровопролитного братовбивства, Республіка відплатила: Уряд Веймарської республіки дозволив колишньому суверену вивезти з резиденції в Потсдамі меблі (23 вагона) і речі (27 контейнерів).
* * * * *
Ясна річ, зовсім без крові Революція обійтись не могла. В січні наступного 1919-го року в Берліні виступили спартакісти. Спочатку, як годиться, вешталися вулицями демонстранти і вимагали прибрати Еберта та Шайдемана, - кривавих собак і могільників Революції. Потім пронісся клич: "До зброї товариші!". Потім купно з Фрайкором увійшли в місто війська і відчайдушно палили один в одного німці, з холодною злобою та навченістю фронтовиків три дні вбивали один одного німці, потім все вщухло. Розу Люксембург і Карла Лібкнехта
- вождів повстання та фундаторів комуністичної партії -
спіймали, побили прикладами до втрати свідомості і прикінчили пострілами у голову. На цьому й вичерпала свій запал німецька Листопадова революція. А країна попрямувала далі, понесла й далі важкий свій хрест.
* * * * *
Революція в Берліні
На цих асфальтом политих улицях
між камінних громад будинків, магазинів, палаців, музеїв -
в юрбах перехожих і в гомоні безкінечному машин
невидні схрещуються ворожі сили.
Десь, непомітні, нагромаджуються вони,
око не бачить їх за веселими вітринами, за спокійною й метушливою діловитістю центру.
Сплять робітничими хатками з полісадниками, за заміськими залізничними вокзалами, околиці,
вогненими стьожками проповзають чорними мостами надземні потяги, і спокійно чорний дим виходить із димарів і тане в похмурому небі.
Але час від часу вриваються ритмічні кроки на политі асфальтом улиці,
кроки тисяч пар людських міцних ніг -
коридорами повз вітрин і на просторі пляцу проходять з оркестрами і прапорами ворожі демонстрації.
Крамарі й акційні компанії, власники Й прикажчики, - не думайте, що все так спокійно, як здається зокола,
знайте, що попадають вивіски з дахів на тротуар
і в тихих, суворих, чемних палацах буде повно диму і на підлозі недокурків,
як пройдуть Берліном перші дні галасу й вигуків всенімецької пролетарської революції
І так за Берліном - міста й міста - Саксонія, Баварія, Рур і прибережжя,
захолонуть топки океанських пароплавів
і Штеттін, і Гамбург, і Любек, і Бремен
припинять вчасно трансатлантичні рейси.
Пройдуть перші дні - без огнів, розгублені,
прокотяться маси вулицями, сп'янілі перемогою, -
і година за годиною, день новий за наступним днем -
Ревком, Виконкоми, Радянська влада пролетарської Німеччини
пустять скрізь по оновленій країні потяги, мартени, пароплави - на зустріч міжнародній світовій революції.
Комуністичній партії Німеччини - привіт!
Далі буде
При оформленні сторінки використані історичні фото невідомого (мені) авторства.