Рік 1918-й...
Німці в Києві. А де Семенко?
Глава 3
Рік 1918-й... Німеччина - на межі військової поразки. Німеччина злидарювала. Діти, жінки Німеччини вмирали з голоду. Знесиленій, виснаженій Німеччині, як потопаючому соломинка, потрібна була пауза у війні.
В Брест-Литовську точилися перемовини - безкінечні й безплідні балачки. Представники Четверного союзу намагались домовитися з більшовиками, новою російською владою. Ті мудрували, тягнули час, привозили якихось маріонеток з харківського альтернативного уряду і з незворушно-серйозними мінами демонстрували цих слухняних ляльок з напрочуд красномовними прізвищами, - типу, Василь Шахрай...
Врешті решт Центральні держави не витримали да так грюкнули кулаком об стіл, що підломилися ніжки столу,
- це метафора, якщо шо -
9 лютого 1918 року було підписано "Хлібний мир" з Україною. Країни Четверного союзу визнали УНР і в обмін на їжу зобов'язалися допомогти Центральній раді республіки вигнати більшовиків. Негайно (за кілька днів) розпочалася операція "Фаустшлаг". Стріли на мапі визначали напрями наступу: 1) на Псков і далі на північ; 2) на Мінськ; 3) на Житомир, на Київ, на... Однак задаремно згаяно було дні та безсонні ночі, впродовж яких малювали ті стріли офіцери генерального штабу, не знадобилась ні тактика, ні стратегія, ні інші тонкощі військової науки, - на тріумфальний марш перетворилася операція, майже без спротиву просувались німецькі та австро-угорські дивізії вглиб визначених територій: "Це найкомічніша з війн, які я бачив, - так писав у своєму щоденнику генерал Гофман. - Ми завантажуємо в потяг жменю піхотинців з кулеметами й женемо їх до наступної залізничної станції; вони швиденько захоплюють її, беруть у полон більшовиків, декілька вояків й продовжують свій рух далі. Принаймні, така процедура додає певного шарму новому способу ведення війни".
* * * * *
Воїнство Муравйова не горіло бажанням вступати з німцями в битву, - це ж не студентів розстрілювати під Крутами, це ж досвідчені вояки. Тому червоні втекли. Головна більшовичка, комісарка Євгенія Бош, яка хрипким, зірваним на мітингах голосом з революційним запалом стверджувала, що Київ не буде зданий при жодних обставинах, прожогом стрибнула в автомобіль і на шаленій швидкості дала драла. Лицарі Революції, які за три тижні встигли знищити в Києві декілька тисяч людей, ретирувалися на Лівобережжя, аби десь в іншому місці встановлювати свою владу і творити великий терор. Бо ніщо не зупинить гнів пролетарської помсти: "Смерть буржуям!" - ось гасло справжнього більшовика, бути нещадним - єдина його ідея...
В ніч на 1 березня 1918 року в змордований Київ увійшли українці: гайдамаки, січовики, запорожці, вільне козацтво з коша Івана Горемики-Крупчинського... Петлюра, напередодні розбивший під Северинівкою останній боєздатний загін більшовиків, розпорядився провести парад на Софіївській площі.
І при великому скупченні радісного народу крокували бруківкою браві чубаті хлопці, бадьористо цокотіла хвацька кіннота, і калатали - дзонили дзвони, а наступного дня до міста підтягнулися німці.
* * * * *
Німці в Києві
Німці - не будь дурні - також провели парад, відразу демонструючи свою силу. Сила й справді у визволителів була чимала. Тридцять тисяч вояків склав їх київський гарнізон. Тож місто завмерло в очікуванні: що-то воно буде далі?
А далі трапилось диво... В Києві встановився порядок. Повій рекрутували відмити від бруду вокзал і перони. Двірників змусили прибрати сміття. Спіймавши за тиждень кілька десятків злодіїв, запросили усіх охочих подивитись на їх публічний розстріл на схилах Царського саду.
Мабуть, зайвим буде казати, що відразу - практично в одну мить - вокзал блищав, як нова копійка, сміття зникло, грабунки припинилися, чистими й безпечними вулицями неквапно походжували патрулі і з неприхованим задоволенням казали: "Gut, харашо"... та й чого б це німцям бути незадоволеними?
Смажені поросята, кури, гуси, качки, сало, масло, цукор і різні солодощі, - усього цього добра в Києві було вдосталь, без карток і за досить низькі ціни, витрини буквально ломилися, тож окупанти... вибачаюсь, рятівники української незалежності від'їдалися на щедрих харчах,
жерли і жерли, жерли і жерли, жерли і жерли,
ще й додому слали посилки з їжею,
- за умовами "Хлібного миру" кожному німецькому вояку дозволялась одна на добу посилка вагою не більше, ніж п'ять кіло -
Тож в Києві царила ідилія: місто наповнилось людом, в садах грали оркестри, електрика сяяла і плюскотіли заспокійливо водограї,
Хрещатиком фланірувала пишно одягнена публіка,
панні й пани, які звідусіль тікали від свавілля більшовиків знайшли в Києві прихисток,
їхні гроші і капітали спричинили вражаючу метаморфозу: мов гриби після дощу, з'являлися магазини, ресторації, синема... столиця Республіки розцвіла.
Однак то був тільки один бок медалі.
З іншого боку, по селах, по хуторах України мародерили... вибачаюсь, у точній відповідності до угоди збирались мільйони пудів хліба, мільйони пудів м'яса (живою вагою), мільйони пудів цукру, мільйони пудів всього. Плач і скрегіт зубовний стояли над Україною... 29 квітня 1918 року в Києві зібрались селяни на Всеукраїнський з'їзд хліборобів і жалілись один одному, і волали:
- Рятуй, батько!
І вийшов він - чоловік в смушковій шапці - і ревів натовп, вітаючи свого улюбленця, і проголосив його гетьманом: ясновельможним Паном Гетьманом всієї України. Павло Скоропадський хутчій схопив булаву, а німці й не сперечалися...
Чесно кажучи, вони ж самі доклали до перевороту руку, бо сподівались що бойовий офіцер втихомирить спротив аграріїв і вправно та згідно із графіком зможе забирати у них хліб.
* * * * *
А де ж Семенко?
З ківтня 1918 року Михайль мешкає в Києві. Вигадує чіткі, мов гільйотини, формули смерті мистецтва, мріє про екстравагантні рифми, мертвопетлює, слухає зойки епохи, пильно зорить довкіл: ось пройшла проститутка, кокетуючи сміливим строєм; ось бульдог біля дверей кондитерської кашляє од злості; ось провінціальний поет скрикнув посеред вулиці... він необережно попав під автомобіль, голова йому була проломлена і якась дама-очевидиця розповідала між публикою: він задивився на місяць.
Наче репортер, що строчить в нотатник замітки для відділу хроніки, Семенко плодить рядок за рядком дев'яти поем. І в кожному слові не відчувається щирості, і за кожним словом стоєть гіркий сумнів: Хіба є поезія в таких досить нудних промовах?
- муки, муки творця! -
Знесилений, зморений, вичавлений, як лимон, Семенко лягає у ліжко: "Хочу, щоб мені приснилась Гренландія в брильянтах безкошмарних снів".
В тексті використана адаптована до змісту цитата з поеми Михайля Семенка INTERIEUR (Poeme objectif).