Михайль Семенко
Портрет на фоні епохи
Глава 2
Коли Уот Уітмен вмер
(1892)
народивсь
я
Так починається промова товариша Семенка на урочистому засіданні ювілейного комітету з приводу 10-річчя його літературної діяльності, так починається ця глава, і це, ясна річ, не випадково. Бо після такого початку можна вліпити якусь глибокодумну сентенцію,
- щось типу "Мамонти вимерли і стали плодитись щури" -
і далі текст покотиться, як по маслу, - тільки встигай на червону нитку оповідання нанизувати намистини фактів з біографії видатного українського футуриста, з його життя-буття.
Єдине, що заважає нам рухатись вказаним напрямом, - це чітке розуміння: справа не в особистостях.
Ні, не чергову варіацію на тему "Король вмер. Хай живе король!" проголошує Семенко, - мова не про порівняння двох знаних персон, йдеться про опис часу. Про фон події. Виразне її тло. З тим же успіхом Михайль міг би висловитися інакше. Наприклад: в той рік в Австро-Угорщині замість гульдена впроваджена крона. Або: в США засновано журнал моди Vogue. Або: 13 червня 1892 року в Києві було пущено перший в російській імперії електричний трамвай.
Проте на календарі нашого тексту - грудень 1917 року.
Які трамваї... Яка до біса, електрика...
Наш герой із молодою дружиною стоїть на пероні станції і, окрім знайомих з дитинства видів, окрім відвічних калюж з пахом застояної багнюки, що бачить він перед собою? що бачить він навкруги?
А бачить він гайдамаків з рушницями, колоритні жупаносвитки, - кипить мила його Батьківщина: вихори, струси... Допоки юне подружжя добиралось до України з Далекого Сходу, не три місяці промайнуло, а епохи змінилися, - нова в муках народжувалась, стара в муках конала, - майбутнє не віщувало нічого, окрім хаосу та страждань.
Портрет
Від нього пахло морем і далекими шляхами, які перерізують сучасність, обличчя його вміщало в собі риси всіх націй і рас, волосся було чорне, як вугілля шахт, а очі блищали вогнем скитських вогнищ. Він вийшов на колію, що вела уперед і подивився на обрій. Край неба палав загравами. Країна бешкетувала, - паювала землі поміщиків, грабувала панські садиби, пускала червоного півня.
Від пихнув люлькою і задоволено мовив:
- Горить.
Фон епохи
В жовтні сімнадцятого бахнула з гармати "Аврора" і озброєні натовпи з веселим ентузіазмом побігли займати телеграф, пошту та банки, громити Зимовий палац. Керенський втік. Міністрів Тимчасового уряду заарештували. В столиці імперії відбувся переворот.
В Москві декілька днів тривали криваві сутички. Але перевага більшовиків в артилерії швидко визначила переможців, - офіцери та юнкера здались.
В Києві обійшлося майже без стрілянини. Попередні правителі в особі панів з Виконавчого комітету міської думи тишком-нишком розійшлись по домівках. Більшовики купчилися на "Арсеналі", мали чималу силу, проте не повставали і з українцями намагалися не сваритись. Тож Центральна Рада прибрала владу до рук. В листопаді Третім Універсалом проголошувалася Українська народна республіка (зі збереженням федеральних зв'язків із Росією). На початку грудня голова Совнаркому Ленін разом з поплічниками декларували у маніфесті до українського народу, що зараз же, без обмежень і безумовно їхній уряд визнає УНР, а також її право зовсім відокремитися від Росії або ж вступити з Росією у договір.
І от ціна більшовицькому слову:
В грудні в Києві збирається Всеукраїнський з'їзд Рад. Відразу з'ясовується, що диктувати зібранню свою волю у більшовиків не вийде, - з двох з половиною тисяч делегатів у них тільки чотири відсотки. Тому ці товариші (усі сім десятків осіб) дисципліновано сідають у потяг і їдуть до Харкова, де без зайвих дебатів відбувається швидкоплина вистава: хто "за"? "проти"? "утримався"? Прийнято одноголосно:
Перше: Донецько-Криворізький басейн виключається зі складу України і входить у склад Росії.
Друге: на територію УНР поширюються усі декрети російського уряду.
І третє: Україна повинна становити федеративну частину Російської республіки.
Отак от, панове: "Якщо воля українського народу така, що він хоче жити незалежною республікою, ми цю волю всіляко підтримаємо. Оскільки йде питання про самостійність, для нас це питання лише братського розмежування і добросусідської співпраці. Але Центральна Рада проводить політику буржуазії і йде проти Советів... Ця поведінка Ради абсолютно недопустима... Ми оголосили, що революція в небезпеці, двинули на них революційних червоноармійців і матросів, і щасливі для нас наслідки вже в наявності...." (Троцький).
Щасливі для них наслідки загальновідомі: кров, смерть, війна.
Вже в січні на Україну сунули більшовицькі орди... IV Універсал і проголошення незалежності... Бій під Крутами... Повстання на "Арсеналі"... Окупація Києва загонами Мурав'йова... Події розгорталися з калейдоскопічною швидкістю. Країна палала, а в Бресті тим часом точилися перемовини:
Брест
Вирячивши очі від здивування, представники Центральних держав (Німецька імперія, Австро-Угорська імперія, Османська імперія, Болгарське царство) намагались збагнути Москву, яка вустами Троцького день за днем торочила їм: "Ні миру, ні війни".
Неговіркий, але завжди готовий підтримати московських товаришів десь поблизу від залу засідань терся якийсь дивний набрід із Харкова.
Зрозумілишими за всіх були гонці з України - УНР потерпала від навали "червоних" - УНР була згодна на все.
9 лютого 1918 року Центральні держави підписали з Україною Берестейський мир, серед пунктів якого: 1) УНР виходить з Першої світової війни; 2) Центральні держави визнають УНР... і таке інше, і таке інше... і головне, Німецька та Австро-Угорська імперії зобов'язуються допомогти Українській Центральній Раді звільнити територію УНР від більшовиків.
Натомість Україна має нагодувати німців.
Аби не виникло жодних непорозумінь стосовно меню цього бенкету, в документах усе було зафіксовано і ретельно, з суто німецькою педантичністю перераховано. За першу половину 1918 року Україна мусить поставити: 60 мільйонів пудів хліба, 2 мільйони 750 тисяч пудів м'яса (живою вагою), 3 мільйони пудів цукру, 37,5 мільйонів пудів залізної руди, спеціальні сорти дерева з розрахунку 300 вагонів на місяць, мідь, олово, цинк, бавовну, льон, тощо... Прекрасна угода! Одна з тих, що їх майстри укладати політики, коли їх візаві приперті ворогом до стіни.
* * * * *
АLТ-БЕРЛІН
Чорна вода не тече в стінах зчорнілих набережних,
повільно пересовуються водяні маси, регульовані шлюзами
і туляться, хиляться один на один підновлені, вузенькі будиночки зеленого, жовтого, синього кольору,
вдивляються один в одного віковими очима в тісних коридорах-вуличках.
А оточують їх нові невмолимі капіталістичні громади
з великими торговельними вікнами - ненажерливими вітринами.
Легенькі місточки з'єднують віки з сьогоднішнім,
вгинається в грунт сумлінний камінь старого, уже мертвого Берліну.
Валки важких повозок ганзейських крамарів грюкали повз ці нерівні, тепер такі тихі, будинки,
цокали військові патрулі стародавніх германських лицарів -
і от заростають мохом високі гострошпилі столітні кірхи, оточені сучасними універмагами
й над ними щохвилини гуркіт і миготіння низки освітлених вогнів надземної електричної залізниці.
Втиснуто alt-Берлін у граніт, оправлені береги двох каналів Шпрее,
і ходять глухими коридорами повії, де залишив alt-Берлін темні льохи, трущоби й конури.
Сучасний велетень-спрут зачепив ці місця своїми лабетами
і Берлін гуде, позбувшись музейних руїн, цокає, гремить і пахне газоліном.
Тисячолітній alt-Берлін, підрівняний, підстрижений, підфіксатуарений, підфарбований -
стоїть навколюшках, підперезаний широкими просторами сучасних будівель і вулиць, -
місто-велетень змітає і зрівнює, підпирається монументальними палацами, домами, брамами, мільйонними пам'ятниками, -
чи не є вже й вони зараз мертвим минулим, що лише давить землю, історичним музеєм перед життєрадісним світлом майбутнього?
Портрет - це покручена та адаптована до змісту цитата з оповідання Миколи Бажана "Зустріч на перехресній станції. Розмова трьох".