Ерфурт
за один день
Глава 3
Ще в дев'ятнадцятому столітті Ерфурт був містом-фортецею, тільки в 1873 році кріпосні мури зрили і місто рушило далі, увібравши в себе довколишні селища, збудувавши на пустищах нові райони, - туристу робити там нічого. Всі пам'ятки та цікавинки розташовані в межах старого міста, це дуже зручно: десять хвилин туди, десять хвилин сюди і ти все вже побачив, можна сісти за столик в якомусь закладі, замовити кухоль пива і, цмулячи ковток за ковтком, розмислити, як так сталося, що наші предки ще жили в куренях з очерету або присадкуватих, вгрузлих у землю мазанках, а тутешні середньовічні насельці всі поголовно мешкали в кам'яницях... Додайте до роздумів три десятки церков, вітражі, величний собор з найбільшим у світі дзвоном... А ще ж Ерфуртський університет - один з небагатьох в німецьких державах (точніше, один з двох) заснованих містом, а не князем чи герцогом... Звідки гроші?
В пошуках відповіді на це питання ми відправляємося на Міст крамарів.
Міст крамарів - це головний туристичний магніт міста. Якщо Ерфурт з якогось дива уподібнити торту, то Krämerbrücke на ньому вишенька.
Ще в 724 році Боніфацій в листі до свого начальника римського папи Захарія згадує Ерфурт, як чимале поселення біля броду через ріку Геру. Тобто вже в ті часи на цьому місці було горобцям по коліно. Втім це не завадило ерфуртцям раз по раз будувати через річку мости, - добротні дерев'яні мости, які раз по раз горіли. 1175, 1178, 1213, 1222, 1245, 1265, 1293 - не менше, ніж сім разів, полум'я повністю нищило переїзд. Проте щоразу він відбудовувався, споруда ставало все довше і ширше. Адже кожний торговець мріяв поставити на мосту собі дім із крамницею, бо місце і справді шикарне: се був відтинок знаменитої Via Regia, "Королівської дороги", що поєднує схід і захід Священної Римської імперії,
і казково багатшали ті, кому пощастило поставити ятку на цьому шляху,
і
- припускаю -
ті амбітні пани, яким не пофортунило, мали напоготові і в'язанку хмизу, і сірники у кишені, аби в слушний момент спалити стару конструкцію і збудувати нову, ще більшу...
Врешті решт Ерфурт спромігся спорудити справжній міст-красень: кладка з вапняку та пісковику, бруківка, фахверкові кількаповерхові будинки, на західному кінці - бенедиктинська церква, на східному - церква Святого Егідія... В 1472 році і цей міст згорів.
Проте вже невдовзі Ерфурт явив черговий Krämerbrücke, який і понині милує людське око, стоїть над мілководним потічком визначною пам'яткою архітектури і будь-хто з бажаючих має можливість зміряти кроками його довжину та пересвідчитися, що складає вона рівно 79 метрів, ширина - згідно путівників - дорівнює 26 метрам, відстань між рядами домів - 5,5 метрів, як дивитися на міст збоку, то це просто знахідка для любителів фотографії - топові виходять світлини, а як матиме забаганку прогулятися цим витвором невідомих нам зодчих, то побачите звичайну торгову вуличку: справа - вітрини, зліва - вітрини, за склом в великому виборі усілякі штуки роботи вправних майстрів, чародійників металу, дерева та інших матеріалів, умільців щось робити руками, - наприклад, ляльок, як пан Мартін Гобш з шоу-майстерні за адресою Міст крамарів, 2.
Втім наш путь ще не закінчено. Адже не на пальцевих маріонетках піднявся й розквітнув Ерфурт, в пошуках відповіді на наше питання сунемо трохи далі - ото бачите охайний будиночок з вивіскою Erfurter Blau? - в цьому написі і криється розгадка усіх секретів, на синій фарбі грунтується фінансовий успіх міста, його вражаючий злет і невідворотне падіння... суть справи в кількох словах.
Є така родина капустяних: хрін да редька, білоголова капуста та броколі, - певен, у вас багато знайомців серед її представників. До цього поважного сімейства належить і Вайда фарбувальна (латиною - Isatis tinctoria). Це дворічна рослина, першого року вона утворює розетку з великих листків, а другого випускає квітконоси і пишно, радісно квітне жовтими, схожими на хрести квітами, згодом утворюючи плід - стручок.
Жодного сенсу ані в квітах, ані в стручках немає. Звісно, якщо ви не живописець пейзажів чи поет природної красоти, а суто практична людина.
Тож як судилося вам бути практиком, то тільки-но утворились розетки з листків, треба їх зібрати, зрізавши майже під корінь, промити, ретельно висушити і відправити на млин, де пара понурих конячок невтомно ходить коло за колом, обертаючи кам'яне колесо, яким вайда подрібнюється до стану потерті. Потім цю кашоподібну масу потрібно скласти у купи в місці, захищеному від негоди, і залишити на декілька днів. Коли почнеться процес бродіння, слід гукнути усіх своїх жінок та дітей і хай вони з нечуваним ентузіазмом швидесенько ліплять грудки, щось на кшталт наших галушок. Потім оці галушки пхаєте в піч для сушки, потім вантажите на воза і везете в місто на ринок, де знаходите іншого практика... увага! оце і є головне роз'яснення дивовижних здобутків Ерфурта: було заборонено зберігати вайду у селищах і торгувати нею будь-кому, окрім жителів міста... далі все просто: напівфабрикат змочувався водою та сечею, відбувалася ферментація, - як-то кажуть в романах - хімія... і в результаті утворювався натуральний фарбник, яким усі інші практики фарбували тканину, шили красиві одежі, франтили й бундючилися в дорогих туалетах витончених синіх відтінків, і десь так три з гаком століття без збоїв працював цей конвеєр по перетворенню родича редьки в золото,
- чисте золото! -
аж допоки якісь спритники не привезли з Індії куди більш дешевший барвник - індиго, потім підтягнулися вчені хлопи і стали синтезувати фарби, значення капустяних знову звелося до хрону та броколі, значення Ерфурта помітно випарувалося, все, що місто сьогодні може - це згадувати славні деньки та демонструвати залишки минулої величі: Собор Святої Марії, Церкву Святого Петра, Цитадель Петерсберга, Колегіум Майус, Монастир августинців та інші місця, пов'язані з Мартіном Лютером...
За великим рахунком, спадщина середньовіччя і формує список пам'яток та цікавинок Ерфурта, його туристичну звабу.
При оформленні сторінки використані фото Dana 48, Ingolf Preu та чиїсь ще.