Ерфурт
Лютня, блискавка і Мартін Лютер
Глава 2
Петро значить камінь. Шимон, син рибалки, отримав ім'я Петро від бога нашого Ісуса Христа, який пообіцяв збудувати на ньому, як на твердому камені, свою церкву, і тричі зрікся свого бога Петро, і в страшних муках прийняв смерть на хресті Ісус, і то був кінець, і то був початок.
Кінець гріха, бо хресною мукою викупив наші гріхи Господь.
Початок вічності, бо вічне життя на небесах - треба вірити.
І відправився в Рим Петро, і на твердому камені віри збудував християнську церкву, - першим римським папою став Петро, міцно тримав він в руках ключі від Царства Небесного і коли поплічники імператора стратили його, підвісивши на хрест вниз головою, не занепала церква, не загубились ключі від раю - на схід, на захід, в усі закути імперії пішли проповідники,
і навіть туди, куди не сягала влада великого Риму,
в гущавину предковічних борів,
в дикі німецькі хащі.
Рік за роком невтомно і наполегливо несли світ Слова Божого відчайдухи місіонери, в найвіддаленіших глухоманях гриміли їх впевнені голоси і на початку п'ятнадцятого століття в Німеччині вже нікого не треба було переконувати в чеснотах Спасителя, всі знали про відсутність інших богів, вірили: безсмертна душа людини, вічність її очікує на небесах, вічність жахливих страждань. Бо ж гріхи... Гріхи не пускають до раю... Треба очиститися у чистилищі. І каятися, і молитися, молитися на землі...
Отже середньовіччя... В Ерфурті на двадцять тисяч населення налічується аж 38 церков і в кожній з них розжирілий на щедрих харчах пан, надягши багаті ризи, волає на паству: «Хіба ви не чуєте голоси ваших померлих родичів? Вони кричать: "Пожалійте нас, ми приречені на нестерпні тортури, від яких ви можете визволити нас за геть невеличкі гроші"... Хіба ви не хочете отримати індульгенцію всього за кілька монет? Бо як тільки задзвенить той дрібняк в церковній скарбничці, відразу вистрибне душа із Чистилища і потрапить на Небеса!».
Торгівля індульгенціями - практика давня і в Німеччині майже повсюдна. Хіба що саксонський курфюрст Фрідріх III на прізвисько Мудрий був категорично проти збуту цих папірців поблизу своїх земель, розглядаючи їх, як небажану конкуренцію для паломництва до власної дбайливо зібраної колекції християнських реліквій у Віттенбергу. Втім віттенбержці не залишилися без піклування святого престолу - від'їдь на декілька кілометрів і, будь ласка, в Цербсті або в Ютербогу маєш можливість придбати рятівний документ.
З усіх торговців папськими грамотами виділявся монах Тетцель. Мов той офеня, він мандрував з одного міста до іншого, вихваляючи чудодійну силу свого товару. Наче пиріжки на ярмарку, розліталися індульгенції... Вбив людину? Плати сім злотих. Вбив батьків? О! це ще більший гріх... Змити його буде коштувати тобі десять злотих. Для кожного злочину в пана Тетцеля була встановлена такса і не було злочину, який не можна спокути за гроші. І збігались до нього люди, несли останнє, аби урвати люб'язність небес. І потім - ощасливлені, радісні - розказували своєму пастирю, як їм поталанило позбавити душі близьких від мук чистилища... З обуренням слухав ці оповіді Мартін Лютер,
- клекотів в його серці гнів -
31 жовтня 1517 року августиніанський чернець, доктор богослов’я та викладач університету, чесна людина і щирий християнин Мартін Лютер прибив на брамі Віттенберзької Замкової Церкви, в якій він проповідував, «95 тез». В цьому короткому, написаному латиною тексті Лютер протестував проти зловживання в Церкві. Копії тез чоловік надіслав архієпископу Майнца - своєму начальнику - та деяким богословам для обговорення... І понеслась. Виклик на килим, дискусії, папська анафема, спалення книжок протестанта, і збурення Німеччини, і вимога реформації, і селянська війна... Це довга, строката та дуже повчальна історія - і ознайомлення з нею краще розпочинати з Ерфурта, бо саме там Мартін Лютер став тим, ким він став.
Ерфурт і Мартін Лютер
Ерфурт вочевидь має найдавнішу в чисельних німецьких державах університетську традицію, - ще в тринадцятому столітті тут надавали відповідну освіту. Втім тутешній заклад не мав права оголошувати достойників докторами, це значно знижувало конкурентоспроможність ерфуртських штудій на європейських теренах. Аби виправити ситуацію містянам довелось звертатись до папи, в 1379 році вони отримали від Клімента VI буллу про заснування університету, проте понтифік виявився фальшивим,
- такі були цікаві часи, що декілька персон одночасно носили регалії очільника церкви -
тож ерфуртці знову були вимушені проявляти активність. Врешті решт (4 травня 1389 року) Ерфурт отримав правильний дозвіл, і хоча в результаті цих життєвих перипетій Universitas Studii Erfordiensis числиться тільки третім серед німецьких університетів, це не заважало йому котуватися серед грошовитого панства. Тож не дивно, що старший синок Ганса Людера - сталевара та рудокопа (і, до речі, власника шахти) - влітку 1501 року попрямував в Ерфурт і, сплативши реєстраційну плату, був зарахований на факультет художників, свого роду підготовчий курс перед тим, як вивчати юриспруденцію. Вісімнадцятирічний юнак з головою вгруз у науку. Граматика, риторика, музика, астрономія... не можу поручитися, що саме вони займали увесь час молодика. Може він і в генделиках гаяв дні із веселими та безпутніми своїми товаришами. Як би там не було, 6 січня 1505 року Мартін Лютер завершив вивчення семи вільних мистецтв і отримав титул magister artium.
Потім студент Лютер взявся за право і все йшло по плану, - по батьківському плану - аж допоки хлопець не поїхав до дому на вакації і, повертаючись, не потрапив в грозу. Гриміло небо, лютувала негода, хлюскала страшна злива, Мартін впав на коліна і став молитися. А як ото шваркнула неподалік сліпуча блискавка, то й дав обітницю піти в ченці, і слово своє стримав - за кілька днів стукав в двері августинського монастиря в Ерфурті.
* * * * *
Братчики прийняли юнака і повели тернистим шляхом віри. Спочатку гість, потім послушник, потім чернець - в трудах і молитвах минали дні, а втім і в навчанні, а втім і в самоосвіті. Генеральний вікарій августинців-відлюдників Йоганн фон Штаупіц під час відвідин ерфуртського монастиря поспілкувався з Лютером і відразу збагнув неординарність його особистості. Вікарій став духівником і пастирем Мартіна; було вирішено, що хлопець займеться вивченням богослов'я.
4 квітня 1507 року в ерфуртському Соборі Святої Марії єпископ-помічник Йоганн Бонемільх фон Лаасфе висвятив Лютера на священика. За місяць Мартін правив свою першу месу, а восени наступного року початкуючого, проте неймовірно талановитого та перспективного теолога за рекомендацією фон Штаупіца перевели в Віттенберг. Це місто, де в той час знаходилася резиденція курфюрста Саксонії, - без перебільшення культурний і політичний центр регіону. У Віттенберзі Лютер викладає філософію в тамошньому університеті, продовжує наполегливо вчитися, читає Святе Письмо, виступає з лекціями, стрімко рухається по кар'єрних шаблях: Baccalareus biblicus, Baccalaureus cententiarius... А потім прибив на вході у Замкову церкву свої "95 тез". І понеслась.
Більше, ніж півтищі років, минуло з легендарної тієї пори, багато сплило води, проте Ерфурт старанно зберігає усе, що пов'язано з іменем Лютера. Усім бажаючим місто може явити: Студентську бурсу і Колегіум Майус старого ерфуртського університету; пам'ятний камінь на місці, де електричним розрядом полосонула чорне хмарище блискавка і прибита страхом людина заприсяглася служити Господу; монастир августинців-відлюдників - все, що від нього залишилося після нещадних бомбардувань 1945 року - з келією панотця реформації, відновленою у зразковій чернечій її простоті; Собор Святої Марії... врешті решт багато чого, і, головне, атмосферу старого міста.
От і все про Ерфурт, блискавку та Мартіна Лютера. Залишилось пояснити до чого тут лютня. А, може, й не треба, бо це очевидно: мізки думають, душа співає - факт загальновідомий, як і те, що не в кожного є мізки. З дитинства музика складала велику частку життя Лютера, - в геть юні літа він співав в церковному хорі, студентом опанував музикознавчу теорію і навчився грати на лютні, з досягнень зрілих років - переклад Біблії з латини німецькою, внаслідок чого не тільки клір, але й пересічні люди отримали змогу втямити про що йдеться в Святому письмі.
Ба більше, пан Лютер докорінно змінив літургію: замість григоріанських, вимогливих до вокальних здібностей співів, Мартін брав звичайні, всім зрозумілі німецькі слова, клав їх на немудрящі, свої або народні мелодії, і от вам будь ласка, панове, гімн, співайте разом, славте Ісуса Христа.
Знаєте, інколи повернутися до першоджерел - це не крок назад, а два кроки вперед.
Як на мене, Реформація - саме той випадок.
В тексті використана адаптована до змісту цитата з есе пастиря Віктора Хаустова ХХ Собору УЛЦ 24 жовтня 2012 року.