Трохи історії
Земля Рейнланд-Пфальц
Король франків Карл так і не навчився читати, проте добре вмів голови своїх ворогів складати у купи: на жорстокі побоїща він ходив, як на велике свято, і криваві повсюди текли ріки, і не знав його меч відпочинку, гори трупів вкрили поля битв, а коли не залишилося бажаючих сперечатися з ним за гегемонію на європейських теренах цей чоловік оголосив себе імператором римлян,
- бо так вже сталося: з давніх давен грізне ім'я Риму лоскоче і збуджує самолюбство володарів Всесвіту; це більше, ніж просто місто, це синонім могутності, тотожність величі та всевладдя -
тож Карл зажадав імперських регалій і папа Лев III слухняно поклав на нього відповідну корону, сталося це 25 грудня 800-го року і ще майже півтора десятиліття до своєї смерті від лихоманки сей славний лицар вимушений був вислуховувати пишні епітети, якими його особу нагороджували улесливі язики, ще за життя Карла нарекли Великим, і, ясна річ, після нього здобути таке прізвисько вже було не по силах нікому: синка його звали Благочестивим, онука - Лисим, серед монархів, чиї зади в подальшому гріли престол імперії, ми бачимо Сліпого, Товстого, Чорного... Хоча й серед цих діячів зустрічались неабиякі лідери. Той же Людовик Благочестивий зберіг отриманий спадок в межах, здобутих батьком. Проте вже наступне коліно династії Каролінгів не переймалося видимістю дружніх відносин.
В 843 році три рідні брати, три онуки Карла Великого з'їхалися у Верден і розпаювали між собою Європу. Карлу Лисому відійшов західний край імперії, який пізніше став зватися Францією. Лотарь, як найстарший, отримав імператорський титул і відхопив найкращу, найвпорядкованішу частку держави, - так зване, Серединне королівство. Людовику Німецькому дісталися землі на схід від Рейну.
До речі, якщо хтось обожнює на власні очі побачити якусь історичну реліквію, то прямуйте у Кобленц. Це стародавнє місто в землі Рейнланд-Пфальц. Воно розташовано при злитті річок Рейн і Мозель. За римських часів це стратегічне місце боронила потужна фортеця, на зорі возвеличення франків (V століття нашої ери) нові європейські володарі влаштували тут пфальц (королівський двір). У 817 році неподалік від кріпосних мурів заклали, а в 836-му вже й освятили на честь Святого Кастора церкву, саме в ній і вирішувалося питання, яке багато в чому визначило усі сьогоднішні державні кордони: за рік до Верденського договору в Kastorkirche зібралися дуже поважні люди - сто десять представників синів Людовика Благочестивого - судилися, рядилися і врешті-решт досягли угоди, яку згодом скріпили їхні господарі, як-то кажуть, вдарили по рукам.
Зрозуміло, що під час Другої світової війни місто бомбили союзники і церква зазнала ушкоджень: повилітали шибки, згорів орган. Втім сьогодні усі фасади дбайливо відновлені, інтер'єри реконструйовані, - тож прямуйте у Кобленц, рушайте без зайвих вагань.
* * * * *
Одже Людовику Німецькому дісталися землі на схід від Рейну: в сучасній історіографії це утворення отримало назву Східного Франкського королівства - хай буде так. Головною особливістю цієї держави, окрім войовничої невкротимості її насельників, була надзвичайна строкатість: фактично країна складалась з п'яти племінних герцогств (Франконія, Алеманія, Баварія, Саксонія та Тюрингія); невдовзі до них додалась Лотарингія, бо ж королівство розширювалося, ніхто і не думав вкладати мечі у піхви, - на північ, на захід, на схід крокували раз по раз армії, і шлях їх встеляли трупи, і вік за віком тривав цей кривавий бенкет.
Проте буде великою помилкою думати, що король керував процесом: реальним джерелом влади були племінні вожді, які за тогочасною модою рядилися в одежі аристократів, - кому не дісталося герцогської корони, той прагнув її здобути, - усі воювали з всіма - і, наче м'ясник, що розтинає свинячу тушу, час розтяв гігантську територію королівства на окремі дрібні держави: князівства, герцогства, графства, вільні міста, єпископства... Тільки в дев'ятнадцятому столітті прусським амбітникам вдалося зібрати німецькі землі під своєю орудою. Аби це врешті-решт сталося знадобились не тільки воля, міць, промисловість, залізні дороги, зброя, але й - головне - щоби франки, шваби, баварці та інші представники германського роду-племені відчули себе єдиною нацією, синами великої Батьківщини... Ну і розбити Данію в сварах за Шлезвіг й Гольштейн. В семитижневій братовбивчій війні перемогти Австрію. І, ясна річ, вщент розтрощити військову машину Франції, - відвадити кровного родича, ворога та сусіда від відвічних його зазіхань.
До речі, якщо хтось хоче пізнати велич Другого Райху, наочно побачити та усвідомити духопідйомний порив тієї епохи і виплеканий пропагандою патріотизм, то без зайвих вагань рушайте у Кобленц. Там, де Мозель впадає в Рейн, на вузькій косі, що з давніх давен зветься "Німецький кут", стоїть Страж на Рейні,
- кайзер Вільгельм I -
могутній вершник на масивному постаменті... 63,5 тонни металу, мідь! Пам'ятник поставили в 1897 році, гроші на нього збирали усім народом, і - звісно, для вас це не може бути жодною новиною - під час Другої світової війни монумент зазнав руйнувань. Кажуть, американські артилеристи спеціально поцілили з статую... Оскільки не дуже я вірю в снайперські здібності гармашів, думаю, що це просто випадок. Менше з тим: кайзерівські мідні рештки відправили на переплавку, до постаменту причепили герби новостворених німецьких земель, що мало символізувати єдність країни, зверху прилаштували державний прапор і тріпотів він аж до початку дев'яностих років, допоки не впала стіна і в дусі нових часів - за громадської ініціативи - усім народом німці зібрали гроші і повернули на постамент кайзера, славетного Стража на Рейні, - нині він знову тут.
* * * * *
Однак повернімося до історії - залишилося трохи. Марила величчю, пихою і здобутками міряла недовгий свій вік держава, створена Гогенцоллернами. В 1871 році імператорською короною коронували Вільгельма I, і сповнені ентузіазму присягали йому хоробрі німецькі лицарі, вигукували "Слава", салютували шаблями. І в осяйне майбутнє повели свій народ вінценосці, сорок сім років водили і привели до світової війни, - жахливої, непоправної катастрофи. 28 листопада 1918 року зрікся престолу Вільгельм II, в страшних корчах сконала німецька імперія, проте країна не згинула, знов піднялася на ноги, - добряче пощипаний німецький орел поступово перетворився на грізного птаха, схопив кігтистими лапами дубовий вінок із свастикою, і новий вождь повів націю шляхом мрії та величі... Кажуть, історія повторюються двічі... Ні, не двічі, незліченну кількість разів. Тільки немає в цій виставі місця для фарсу. Гриміли марші, істерили трибуни, чорним мороком окутувало мізки. І крокували непереможні дивізії - на схід, на захід, усюди - і знову сходилися армії в жорстоких побоїщах, і знову криваві текли ріки, і трупи встеляли поля битв.
Навесні 1945 року усе було скінчено, Німеччина капітулювала, переможці розпаювали її територію, французам дістався південний захід, - смаковитий і ласий шмат. Поки американці з британцями в своїх окупаційних зонах засновували незалежні німецькі держави, Франція оголосила протекторат над Сааром. Та й на інші "свої" землі французи поклали хазяйське око, адже мали до них практичний майже не прихований інтерес. Проте Штати наполягли і 30 серпня 1946 року головнокомандувач французькими окупаційними силами генерал Марі П'єр Кьоніг видав наказ № 57, згідно з яким створювалась Земля Рейнланд-Пфальц. З абсолютно різних, не схожих поміж собою ані етнічно, ані культурно частин - з прусських провінцій Кобленц і Трір, з чотирьох округів Гессен-Нассау, з Баварського Пфальцу, з відірваного від Гессена ліворейнського клаптика зліпився строкатий сей Франкенштейн - прекрасний зразок мудрого державотворення.
Зрозуміло, що це не кінець історії. Адже у історії немає кінця.
Столицею землі Рейнланд-Пфальц визначили Майнц. Однак руїною був Майнц, вісімдесят відсотків його забудови знищили бомбардування та артилерійські обстріли, в місті не залишилося жодної споруди, більш-менш придатної для розміщення уряду, тому очільники новоствореної держави поткнулися в Кобленц. І не те, щоби бог та союзники змилостивилися над цим старовинним пафосним красенем - на згарище, на купу битого каменю перетворила його війна. Але трохи осторонь, в горах-лісах стояв мисливський готель, ото там - в Berghotel auf dem Ritterjagd - і розташувалося керівництво, і стало потилицю чухати "Що далі робити?" - подумати було над чим.
Ні їжі, ні ліків, ні даху над головою... і, чесно кажучи, це ж проблема не тільки землі Рейнланд-Пфальц, потерпала уся Німеччина, населення голодувало, люди жили в землянках та бомбосховищах, ховалися від негоди в підвалах, помирали від недоїдання, замерзали на смерть. Дійшло до того, що прості американці приватною ініціативою стали надсилати посилки з харчами, щоби вчорашні їх вороги не сконали усі до єдиного (близько ста мільйонів CARE-пакетів надійшло за увесь час). Аби прогодувати німців Сполучені Штати Америки вимушені були розгорнути програму гуманітарної допомоги GARIOA на суму 3,3 мільярдів доларів... Зрозуміло: все йшло не так. Треба було міняти політику.
В лютому 1948 року в Лондоні переможці (США, Британія, Франція) та найближчі сусіди (Бельгія, Нідерланди, Люксембург) обговорили питання майбутнього окупованої території і прийняли принципове рішення: об'єднати німецькі державні новоутворення. Рішення оформили в підсумкове комюніке, так звані, "Лондонські рекомендації", якими панам військовим предписувалося втілити цю ідею в життя.
Без зволікань німецьких прем'єрів викликали у Франкфурт, де в колишньому офісі IG Farben квартирувала американська військова адміністрація, і 1 липня 1948 року штатівський генерал із чотирма зірками на погонах Люціус Д. Клей вручив їм доручення на створення в межах трьох окупаційних зон федеральної республіки, заснованої на демократичних засадах.
А на словах додав, щоб не мешкали:
- Time is money, шановні пани.
Прем'єри поспішили у Кобленц. Три дні з восьмого до десятого липня вони обмірковували ситуацію, чубилися, дебатували, врешті-решт склали бездоганно дипломатичну відповідь: німецька спільнота із задоволенням відзначає намір поставити стосунки з окупаційними державами на чітку правову основу; увесь німецький народ з ентузіазмом готовий дотримуватися ідеї реінтеграції німецької нації у спільну для всіх німців державу; проте в обставинах, що наразі склалися, об'єднання неможливе... бо є Радянський Союз, іще один окупант... робити зараз країну, тільки поглиблювати розкол... розбитий глечик потім не склеїш... ми просто втратимо наші східні землі... і т.д..
- От, бачите, - сказали французи. - Вони ж самі не бажають єднатися. Давайте поки що притримуватися закону про окупацію, а далі подивимося які повноваження надати тубільцям.
Проте янкі не з тих людей, кому можна відмовити, - вони завше досягають того, що хочуть. Союзникам порадили не мудрувати, німецьких ставлеників викликали на килим, пояснили усе по-простому, здобрюючи мову дохідливими військовими ідіомами, і всі враз стали прихильниками ФРН. 23 травня 1949 року в Бонні урочисто оголосили про заснування Bundesrepublik Deutschland, проголосували її Основоположний Закон, а вже у серпні повноважні особи знову зібрались у Rittersturz в Кобленці, аби вирішувати суто практичні питання - коли скликати Бундестаг, коли Бундесрат, коли Федеральне зібрання... робота почалась.
При оформленні сторінки використано фото Christine, Codex IV та чиєсь ще.