* * * * *

А от тигри і леви - і всі інші завсідники сьогоднішніх зоопарків - мають завдячувати за те, що вони не в клітках за гратами, пану Хагенбеку. Саме він 7 травня 1907 року заснував перший в світі зоопарк без решіток. Ще й пісочку на радість верблюдам в їхні вольєри підсипав, а берберійським, скажімо, вівцям накидав каменюк.

Чи то вже було при нащадках фундатора? Не так і важливо... Нині Hagenbecks Tierpark знаходиться на тому ж самому місці, що й в мент народження, керують їм все ті ж Хагенбеки - шосте, здається, покоління господарів, - це єдиний в Німеччині великий зоопарк, який не потребує додаткового державного фінансування, виручки з продажу квитків вистачає, адже Хагенбек користується неабиякою популярністю: зебри, слони, альпаки, пінгвіни, червоні панди, орангутани, тапири... просто безліч звір'я і птаства, і всі в природньому середовищі...

Гамбург і музика - взагалі окрема історія... Саме в Гамбургу Тоні Шерідан записав платівку, яка увіковічнила його прізвище, адже акомпанували йому самі «Бітлз». Щоправда в той раз пани зі звукозаписної компанії змінили назву ліверпульського колективу, бо воно сприймалось на слух, як «Pidels», що на місцевому сленгу означає чоловічий статевий орган.

Проте ми не з музичного лейбла, ми прагнемо називати речі своїми іменами, The Beatles значить The Beatles.

В 1960 році в гамбурзьких клубах Indra та Kaiserkeller за 2,5 фунта в день Джон, Пол і Джордж, і художник Стю Саткліфф, про якого всі чомусь вирішили, нібито він має грати в їх банді на бас-гітарі, і той гарненький красунчик, що в той час сидів у бітлов на барабанах… Не має жодного сумніву, якби б Піт Бест хоч трохи краще вправлявся з ударною установкою, він би не вилетів з групи і згодом став іконою для дівчат… а втім для Гамбурга не мало жодного значення, хто і як грає, - головне гучніше… І щосили колотив по барабанах Піт, і бриньчали, шаленіли гітари… Колись ми в усіх подробицях розкажемо про сей візит The Beatles до міста на Ельбі,

- так би мовити, історію про перший гастроль –

Але цей текст не для розлогих історій. Він про короткі факти. Факти ж такі:

Саме в Гамбургу початкуючі музиканти познайомилися з фотографкою Астрід Кірхгерр, - дівчиною настільки ефектною, що варто їй було з’явитися біля сцени, як хлопці відразу її помітили, вмить відчули спорідненість їхніх душ, а наступного ранку вона вже їх фотографувала…

* * * * *

• Саме в Гамбургу було вперше видано "Капітал" Карла Маркса. Сталось це в 1867 році у видавництві Мейснера і, враховуючи, що мозок людини обробляє інформацію із швидкістю 11 мільйонів біт на секунду, вам знадобиться не надто багато часу, аби зрозуміти чи варто сей факт запам'ятовувати, чи слід відразу викинути в інформаційний смітник.

• "Пісню німців" - третій куплет якої нині є гімном Німеччини - вперше виконали 3 жовтня 1841 року перед готелем Штрайта, що й досі тішить око своїми архітектурними формами за адресою Гамбург, Юнгфернштіг, 38. На прем'єрі пісні був особисто присутній Август Генріх Гофман фон Фаллерслебен (тобто автор), в готелі мав задоволення зупинятися Карл Теодор Велькер (тобто відомий німецький політик), вулиця Юнгфернштіг (з 1838 року) є першою асфальтованою вулицею Німеччини.

• Найдовша гамбурзька вулиця Бергердорфштрассе простягається на 12,3 кілометрів. Довжина злітно-посадкової смуги тутешнього аеропорту складає 3,6 кілометрів. Розмір же Гербертштрассе - усього-то 60 метрів. Не кожний літак зможе сісти на головну панель міста, - славетну родзинку кварталу червоних ліхтарів.

• До речі, про літаки... Ельбська філармонія - візитівка і символ новітнього Гамбурга - важить 200 тисяч тонн. Приблизно, як 722 широкофюзеляжних двопалубних аеробусів А-380.

• Або як два з половиною круїзних лайнера Queen Mary II.

• Щось дуже багато цифр, проте все ще нема парадоксів... Не діло... От вам перший: гамбурзький S-Bahn править путь під землею, а U-Bahn (метро) навпаки - більше ширяє над поверхнею, ніж літає в підземних тунелях.

• От вам другий: газета Hamburger Abendblatt виходить вранці, а Hamburger Morgenpost (MoPo) — увечері.

• А от взагалі з розряду чогось неймовірного: відповідно до закону вільного та ганзейського міста Гамбург, який датується ще тринадцятим віком, громадянам Ганзи забороняється приймати подарунки від можновладців із зарубіжжя та будь-яких іноземних владик. Для тих, хто душею гамбуржець, ця норма обов'язкова й понині. Приміром колишній федеральний канцлер Німеччини Гельмут Шмідт неодноразово відмовлявся від ордена "За заслуги", який соратники діяча наполегливо намагалися вручити своєму лідеру за самовіддану службу народу.

• А от пані Меркель хоча й народилася в Гамбургу, проте ще малятком - у віці декількох тижнів - опинилася в НДР. Тож вільний ганзейський дух з дівчинки швидко вивітрився, прийшов час і вона залюбки приймала нагороди від улесливих хитрунів. В колекції Ангели два десятки відзнак від чужих держав - за заслуги перед Норвегією, Італією, ОАЕ, Перу, Киргизією... якщо трохи подумати, є в цьому щось не те...

• Зате в Гамбургу - все, як слід. Місто ніколи нікого не нагороджувало будь-якими медалями чи орденами. Найвища гамбурзька нагорода - звання почесного громадянина міста. Це дійсно висока відзнака. І - головне - правильна.

* * * * *

Наостанок

Коли будь-який корабель наближається до Willkomm-Höft, на флагштоку його паромного будинка приспускається прапор Гамбурга і підіймається, весело тріпотить на вітру міжнародний сигнал «bon voyage», - місто на Ельбі радісно зустрічає і з щирим побажанням найкращого проводжає кожного гостя. Судна водотоннажністю більше 1000 GT вітаються державним гімном їхньої батьківщини і звучить, гримить над красунею Ельбою урочиста - як правило - музика, і з гучномовців, що встановлені на причалі, лунає на всіх мислимих мовах світу: "Ласкаво просимо до Гамбурга, ми з нетерпінням чекаємо можливості вітати вас у нашому порту"... - оце і є Гамбург, суворий, похмурий, небалакучий, - кожне слово його на вагу золота, бо народжене воно золотим - золотим без перебільшення - серцем.