Про Гамбург
10 найкращих цитат
Beginner
Це Гамбург, і сонце не світить
Ні, бісить, як завжди
Ось Beginner
Розповідають про своє життя під дощем
Серце на місці, ноги в гумових чоботах
Вірші
Причина, чому людям подобається тут жити
Тому що люди спочатку відчувають, потім думають, потім говорять...
* * * * *
Ганс Ляйп
Ганс Ляйп - уродженець Гамбургу, людина всебічного обдарування - художник, письменник, поет. Найбільш відомий як автор вірша "Дівчина під ліхтарем", що став піснею "Лілі Марлен". В його текстах чимало рядків присвячено місту на Ельбі, його жителям, гавані, річці... - ми вибрали отакі:
Рейн і Ельба
не однакові:
Рейн майже сам по собі,
проте Ельба під Гамбургом — це широкий світ
Поселення, що лежить, як Едем
і ніжно пахне грогом і камбалою.
Прикрашене прекрасними парками,
увінчане замком корчмаря...
Ясна річ, в оригіналі ці вірші звучать значно красивіше. На жаль, знанні майстри рим геть-чисто ігнорували віршовану творчість Ляйпа, тож доводиться обходитися своїми аматорськими перекладами. Детальніше про Ганса Ляйпа, "Лілі Марлен" та Бланкенезе читайте за наведеними посиланнями.
* * * * *
Гейне
Гейне - зірка німецької поезії. В юні роки останній романтик епохи багато часу провів у Гамбурзі, на що були певні резони, але про це окремо. Власно кажучи, саме в місті на Ельбі лірика задурила молодику голову, - тут він на віки вічні потрапив в її тенета, тут в журналі Hamburgs Waechter вперше опубліковані гейневські вірші, ледь не половина поеми "Німеччина. Зимова казка" присвячена Гамбургу. Треба, мабуть, сказати, що в цій казці немає нічого казкового: в ній опальний поет, який навідався із паризького заслання додому, занотував свої враження від милої Батьківщини, і таке понаписував, що весь тираж видання довелось негайно конфіскували. Ось - перший погляд поета на Гамбург (після Великої гамбурзької пожежі минуло два роки):
Напівзгоріле місто
відбудовується поступово.
Мов півобстижений пудель,
сумним виглядає Гамбург...
* * * * *
Вольфганг Борхерт
Вольфганг Борхерт - ще один син Гамбурга. Неймовірний талант - його творчість зразок того, як пише людина, коли в неї немає часу для зайвих слів.
В Гамбургу ніч не така, як в інших містах
ніжна блакитна жінка,
в Гамбургу вона сіра
і стоїть поруч з тими, хто не молиться,
на дощовій вахті...
Борхерт народився 20 травня 1921 року, в п'ятнадцять почав віршувати, - однолітки, як однолітки: спорт, дівчата, велич Німеччини, а цей...
Знаєте, одні вимушені писати "Як гартувалась сталь", інші вимушені читати "Як гартувалась сталь", і за пару десятиліть ви бачите довкола себе абсолютно щасливих людей, - фізкультурників, прапори, фюрера на трибуні; армію, що крокує парадом; бомби на голови жителів Лондона... саме так воно і працює.
Система може тебе зламати. Може купити. Все це не має жодного значення.
Важливо тільки одне: що ти писав.
Борхерт переслідувався гестапо, кілька разів арештовувався, сидів в тюрмі, очікуючи на смерть, - бо зрадник - воював на Східному фронті, схопив дифтерію, дістав обмороження, був поранений... "ви стаєте твариною, ось, що робить багате залізом повітря"... Моабіт, полон, втеча, шістсот кілометрів пішки, 10 травня 1945 року він дібрався до рідного міста,
- знесилений, змучений, хворий, пустий -
"і все ж зморшкувате серце іноді чує лірику"...
Знаєте, про людину, яка повернулась з війни, може розповісти тільки людина, яка повернулась з війни. У Борхерта було обмаль часу, хвороба прикувала його до ліжка, він писав, як пише людина, якій доля залишила тільки декілька місяців, тижнів, днів...
Вольфганг Борхерт помер в 1947-му. В двадцять шість. По собі він полишив п'єсу, книгу оповідань, вірші. І знаєте що: його тексти геть не про те, як гартувалась сталь... Борхерт - справжній письменник.
Есе "Гамбург" - найкраще, що написано про місто на Ельбі. Колись я викладу його повністю. А зараз цитата:
Гамбург!
Це більше, ніж купа каміння, дахів, вікон, шпалер, ліжок, вулиць, мостів та ліхтарів. Більше, ніж фабричні труби, ніж автомобілі, які сигналять, більше, ніж регіт чайок, дзвінки трамваїв і гуркіт поїздів, - це більше, ніж пароплавні сирени, скрипучі портові крани, прокляття та танцювальна музика, - о, нескінченно, нескінченно більше.
Це наша воля бути. Не десь, не якось, але тут, між Альстером та Ельбою, і бути тільки такими, якими ми є, ми, гамбуржці.
Тож які вони гамбуржці? Як проходить їх день? З чого складається їхня ніч? Якось ми обмовилися, що ранок в Гамбургу починається з солодкої булочки. Але то таке... Як і будь-яке узагальнення, це твердження позбавлене сенсу. Буває по різному.
Бува так:
Я боюся, що я прокинувся. Подивився на пивну пляшку з двома недопалками і жуком, що плаває в ній. Жорстокий головний біль. Шар пилу на трубі опалення. Сильна нудота. Надворі тріск. Закрий очі. Лунає ще один удар. Який жахливий початок, можливо, перестрілка. Якийсь бідолаха лежить застрелений на вулиці й терміново потребує моєї допомоги. Десять тисяч метрів наді мною до підвіконня, з останніх сил герой тягнеться на вершину. Цугшпітце. Еге, перспектива невтішна: сміттєвий бак перед хлібною крамницею димить, довкола нього стрибають двоє турецьких хлопців, з крамниці виривається Гейні, він кричить, погрожує бейсбольною битою. Хлопці, сміючись, біжать до Репербана. Котра це буде година? Не має значення. Але приємно бачити, як щось зелене вибухає над дахом сусіднього будинку і іскри сиплються на слизьку черепицю, як пелюстки квітів.
Буває так:
Перше водянисте фіолетове світло з'явилося на горизонті, штовхнулося через гори уламків, впало у воронки від бомб і окреслило контури уламкового ландшафту. Тепер він рухався швидше, бо міг бачити, куди поставити ноги на нерівній місцевості. Холод кусав обличчя й легені, проникав у куртку, яку мати пошила зі старої армійської ковдри, проникав знизу крізь тонкі підошви черевиків і діряві панчохи. Його дихання частішало, коли він впевнено рухався по уламках Хаммербрука. Молоток, який він використовував для послаблення труб, хомутів і петель зі стін і шматків стіни, застряг у мотузці, яка тримала великі штани на його стегнах. Його сестра Вібке завжди залишалася на розчищеній вулиці і тягла ручний візок. Для нього ручний візок був найдорожчим сімейним надбанням. Він уже вивіз багато скарбів, які знайшов з-під уламків. Він шукав усе, що могло б принести гроші на чорному ринку, але сьогодні йому вкрай потрібні були дрова. Минулої зими в руїнах були балки, двері та віконні рами, щоб пережити холодні дні, але цього року майже нічого не залишилося.
Так, буває по-різному.
Гамбург прожив довге життя, і продовжує жити його далі: "стільки труднощів, але немає причин для переїзду, серце на місті, ноги в гумових чоботах, вірші"... Життя продовжується, книги пишуться, в Гамбургу пишуться добрі книги - як сказала одна дама, яка штудіювала літературу в Гамбурзі: "Книги мають бути важкими, бо всередині них цілий світ".
Книги мають бути важкими, бо всередині них увесь світ.