Нюрнберг
за один день
Глава 1
Видумали люди годинник, без передиху крутяться стрілки, так і ви - наче та білка у колесі, крутитеся в рутинному клопоті щоденної праці - аж ось вихідний, у вас є вільний день, ви зібрались відвідати Нюрнберг і один з ваших добрих приятелів,
- якийсь коуч, що їх розвелося нині в соціальних мережах до біса, -
каже вам: "Слухай, друже. Я дам тобі двадцять п'ять євро за кожний червоний автомобіль, який ти пригледіш у Нюрнбергу під час подорожі...".
То що ви побачите?
Автівки червоного кольору. Все інше залишиться поза увагою: ані Кайзербург, ані Міст ката, ані церкву Святого Зебальда ви, швидше за все, навіть і не помітите
- дуже, дуже шкода! -
Бо, щоб ви знали, автор собаку з'їв на цьому лайф-коучингу. Для мене - відкрита книга усі ці прийомчики тренерів з мотивації. Далі він з видом гуру вимовить: "А тепер заміни авто на можливості для ведення бізнесу і ти узриш безліч нагод...". Розумієте в чому каверза? На вас знов очікують відкриття, як би отримати зиск та де би поставити ятку із шаурмою. І знову ви не побачите міста.
Ніт! Ніт! Я нізащо не можу цього допустити... Я не дам вам ні цента, але подарую Нюрнберг, - архаїчний, модерний, абсолютно стандартний, і разом з тим надзвичайно оригінальний, в якому є щось своє, не уловлене навіть спостережливими людьми.
Видумали люди годинник... Це Männleinlaufen, тобто "Хода чоловіків", - знаменитий годинник на фронтоні Фрауенкірхе у Нюрнберзі. Рівно опівдні запускається механізм і два трубачі підіймають свої дудки. Після них за справу беруться флейтист і барабанщик. Потім лялька міського глашатая трусить дзвоником і беззвучно ворушить губами. Водночас якийсь бевзь із книгою робить вайлуваті рухи правицею. Нарешті звідкись зсередини з'являються фігурки семи курфюрстів і урочисто, без поспіху тричі обходять кругом свого імператора.
* * * * *
Нюрнберг
за один день
Під час Другої світової війни авіація союзників нещадно бомбардувала Нюрнберг. З реготом, зі злою, мстивою втіхою американські аси купно з британськими побратимами просто зтерли місто з лиця землі. Тож все, що ми нині бачимо, – це післявоєнна новобудова. Сучасна репліка прадавнього Нюрнберга. Клон незабутнього оригіналу. Але ж розуміння цього сумного факту не позбавляє місце історії? Звісно, ні. Тут кожний камінчик - як не очевидець минулого, то пишномовний та обізнаний оповідач. І горе тому мандрівникові, чия доля відпустила на відвідування столиці Франконії лише один день, вам доведеться робити нелегкий вибір. Чи сходити в фортецю, потемнілі мури якої пам'ятають ще Гогенштауфенів, а деякі - навіть королів Салічної династії? Чи відвідати місця нацистських урочистостей та парадів? А, може, поблукати старим містом, щохвилини захоплюючись майже автентичним фахверком? Питання – питання, сумніви... Непевні ваги вагань.
Припустимо, ви вирішили провести свій один день так:
Почати маршрут від колишніх міських воріт, дійти до Білої вежі та "Шлюбної каруселі", піднятися на кріпосний пагорб, окинути поглядом вражаючу панораму, спуститися до церкви Святого Зебальда і погуляти біля ріки - хоч взимку, хоч влітку завжди мальовничого Пегніца...
Прекрасне рішення!
Не гаючи часу, я сумлінно та з необхідною у цій справі детальністю зараз же опишу усі визначні пам'ятки, які вам зустрінуться на обраному шляху. Але пам'ятайте: Нюрнберг - безодня. Наче шкатула, де ваша бабця зберігала коралі та інші фамільні коштовності, він повний історій, згадок, цікавинок, артефактів.
Тому,
- навіть якщо ви повністю вичерпаєте накреслену для себе програму, -
Нюрнберг ніколи не скаже: "Ну що подивився? То забирайся вже з Богом геть".
Ні! Він посміхнеться і з приязню запропонує: "Залишайся, друже. Ти ж не бачив і дещиці моїх незліченних скарбів. Залишайся хоча би іще на тиждень. Хоча б ще на один день".
* * * * *
Початок маршруту
І от шпаркий красень-експрес, який без зупинок стриміть свій біг у далекі обрії, або ж електричка, що кланяється чи не кожному стовпу по дорозі, доставили вас за місцем призначенням - на головний залізничний вокзал Нюрнберга.
Не зважаючи на його грандіозне необароко, ви вийшли на вулицю; перетнули забиту автомобілями магістраль, і бадьорим кроком людини, яка має чіткий план, увійшли до Старого міста через Фрауентор (дослівно, "Жіночі ворота"). Платежі їхнім воротарям документуються з 1386 року, але вам пощастило, для вас вхід вільний. Так-так, вам не почулося, для вас – безкоштовно.
Повертаємо ліворуч, хвилин десять рухаємося вздовж фортечної стіни, тепер праворуч.
По вулиці Прав людини...
- виявляється, у людей є права... ви знали про це? -
Так, є. І щоб можновладці не забували про цю істину, у Нюрнберзі поставили три десятки бетонних стовпів з цитатами із Загальної декларації прав людини. Втім, ці права писані не про нас, - все більше латиницею, в'яззю, клинописом, ієрогліфами... Для тих же народів, чиїм «язикам» не вистачило бетону, тут же посаджено дуб, - за задумом автора скульптурного монумента, він символізує всі інші мови.
Отак і живемо, дуб дубом.
... стовпова дорога декларованих мрійниками з ООН прав виводить нас на площу Kornmarkt. Судячи з назви, свого часу тут жваво шумів Зерновий ринок: селяни зі скуйовдженими бородами азартно торгували міським пройдисвітам-візникам першокласний овес. Або, скажімо...
– ніколи фантазувати –
Нам: ліворуч.
Далі йдемо прямо, нікуди не повертаючи; йдемо, йдемо, йдемо, - бачите охряно-червону вежу з цегли та вапняку? Це Weisser Turm (нашою "Біла вежа"), колись-то частина міських укріплень, надбрамна башта й ворота у середньовічний Нюрнберг, а головне футляр для великого дзигаря, з боєм якого звіряли свій час містяни ще до того, як їхній земляк Петер Генляйн винайшов перший кишеньковий годинник, - "Нюрнберзьке яйце".
Стривайте... А чому "Біла вежа" охряно-червоного кольору?
Відповідь на це слушне запитання читайте у наступній главі.