Кайзербург
Нюрнберзька фортеця
Глава 10
Нюрнберзька фортеця... Драма імперських амбіцій, увічнена в пісковику... Тверджею-замком нависає вона над містом: колись тут вирішувались долі народів, а не те, скільки ковбасок смажити на вечерю, - одну чи дві. Саме тому в будь-якому топі локацій, - з тих, що зі своїми надокучливими напученнями талановиті й не дуже блогери складають для недосвідчених мандрівників - обов'язково буде присутній Бург. Nürnberger Burg - це візитівка столиці Франконії. І хоча фортеця розташована на досить-таки височенькому пагорбі, ще ніхто не відмовився від поради подивитися на старовинні стіни й башти зблизька... Тож і ми, мої улюблені читачі, маємо дертися вгору,
важко дихаючи, йти наверх,
- ось коли вилізуть боком усі гріхи сидячого способу життя, усі випалені цигарки та з апетитом пожерті пончики -
Втім нічого не вдієш: фортеця - конче необхідний пункт нашого маршруту,
пункт найцікавіший і, швидше за все, останній...
Тож вперед, мої читачі!
А дорогою я розповім вам трохи про бург.
* * * * *
Кайзербург
З давніх давен біля підніжжя піщаникового скелястого хребта, що височіє на північ від річки Пегніц, роїлось людське життя, - ще в першому тисячолітті, за віки до того, як перші брили лягли в фундаменти кріпосних стін, на цьому місці існувало невеличке поселення. Однак не станемо гаяти час на розповіді про безіменних пастухів та городників... Зосередимо свою увагу на королях.
Відтоді, як франки підкорили Європу і їхній вождь Карл Великий оголосив себе імператором, натягши на голову відповідну корону, як його сини в кривавих побоїщах краяли і ділили батьківську спадщину, як Оттон І - також Великий - заснував Священну Римську імперію, от відтоді, з незапам'ятних тих часів і починається історія Нюрнберзької фортеці.
Бо,
щоби ви знали,
Перший Райх був мандрівною державою: столиці в сьогоднішньому розумінні в Імперії не було, обирали государів в одному місці, коронували в іншому, - наче ті кочовики, монархи їздили по своїх землях з казною і свитою... коли саме вони пригледіли скелю над Пегніцем не відомо, але в 1050 році Нуоренберк письмово згадується, як місце видачі Сігенської хартії... тож можемо припустити: вже тоді тут існувала якась гідна Його Імператорської Величності забудова.
Починаючи з 1105 року, Нюрнберзький бург постійно фігурує в письмових джерелах: то хтось захопить замок, то хтось обкладе безуспішно облогою, - зайд і чужинців у цих нескінчених сварах, звісно що не було, суперечки точились між родичами та сусідами.
В 1140 році король Конрад ІІІ з династії Гогенштауфенів розпочав будівництво палацу, який мав слугувати йому пфальцем, тобто тимчасовим житлом під час мандрівок. Невдовзі на скелі над Пегніцем постав палацовий комплекс, збудований у повній відповідності до тогочасної моди: неприступні мури, башти... пануюча над місцевістю цитадель. Для управління імператорським маєтком та підтримання порядку Гогенштауфени призначили бургграфа, який проживав у передній частині замка кайзера Кайзербургу - так званому Замку бургграфа.
П'ятикутна вежа та Каплиця святої Вальбурги - це все, що залишилося від Замка бургграфа сьогодні.
* * * * *
Про бургграфа і місто
... оспівана мінезингерами доба...
З милості імператора шляхетна родина Раабс впродовж багатьох років заправляла справами у Нюрнберзькому бургграфстві, аж допоки з цією фамілією не сталась прикра оказія: в неї закінчилися чоловіки. Маєтність сімейства без зволікань була розподілена між двома спадкоємицями-доньками, і нерухомість на скелі над Пегніцем разом із величезними статками, безмежною владою, титулом і прекрасною Софією Раабською опинились в руках швабського графа Цоллерна.
Зауважимо мимохіть, що від подружнього заповзяття саме цієї пари бере початок франконська лінія Гогенцоллернів, яка згодом перемістилася в Бранденбург, потім прибрала до рук Пруссію і з часом чимало славних кривавих подвигів натворила на континенті, без вагань зануривши світ у кошмар Першої світової війни...
Адже
- не забуваємо -
кайзер Вільгельм ІІ - ніхто інший, як представник цієї уславленої династії.
Однак повернімось до витоків...
На дворі оспівана мінезингерами доба високого Середньовіччя. У П'ятикутній вежі сидить бургграф. Наче досвідчений вишибала на вході до елітного клуба, дивиться вниз всесильний ставленик імператора, хмуро й презирливо позирає він зверху на місто... І що ж сей доблесний лицар бачить?
Розташований на перехресті торгових шляхів Нюрнберг стрімко багатшає, розкішними кам'яними палацами постають оселі заможних патриціїв, вже й без страху містяни міряються поглядами із бургграфом.
"Провчити негідників!", - виблисне громовицею думка і потягнеться дужа рука до зброї.
Однак Нюрнберг не потребував вчителів і мав дійсно могутніх заступників.
"Наше місто", - цей вислів рудобородого велетня, Фрідріха І на прізвисько Барбаросса, не залишав місця для перекручувань і тлумачень: в монаршій скрині коштовностей Нюрнберг - найулюбленіший дорогоцінний камінчик. Ледь не кожний носій імператорської корони являв нюрнбержцям знаки своєї прихильності. У 1219 році Фрідріх ІІ зробив Нюрнберг вільним імперським містом. Більшість невійськових повноважень була передана каштеляну, який не тільки керував землями навколо Нюрнберга, але й стягував усілякі податки, опікувався монастирями, вершив суди у справах, пов'язаних з браконьєрством,
- і таке інше, і таке інше -
згодом привілеї цього каштелянства перебрало на себе місто.
Не встигли бургграфи отямитися, як їхній вплив обмежився територією Замка бургграфів. Норовисті нюрнбержці просто заблокували нещодавніх господарів, - між містом і резиденцією Гогенцоллернів виріс високий мур, укріплення перетворились на пастку, єдиний вихід з якої - хиткий дерев'яний міст. Озброєні до зубів вояки чатували на стінах, сторожко чигаючи з якого боку першим вдарить добре муштроване військо...
В 1377 році мешканці Нюрнберга розпочали будівництво спостережної башти Лугінсланд. Не те, щоби вежа стриміла в підхмар'ї, втім її висоти вистачало, аби день і ніч пильнувати за тим, що коїться на бургграфівському подвір'ї... Мабуть, побачене надихнуло містян на подвиги - в 1420 році вони купно з баварцями погромили й спалили замок.
Цілком можливо, що при інших обставинах Нюрнбергу щедро було б відплачено за кривду і заподіяну шкоду - доблесні Гогенцоллерни вщент спопелили би місто і з лицарською відвагою вирізали би кілька тисяч його насельників... Однак доля судила інше. Ще вітрів карусель розносила навкруги чорні вуглини згарища, а тогочасний бургграф Фрідріх VІ вже й думати забув про ворожнечу з містянами. Адже золотою імператорською буллою Дім Гогенцоллернів було віднесено до рангу імперських князів, перед Фрідріхом, як перед бранденбурзьким маркграфом та курфюрстом Імперії, відкривались сяючі обрії. Втім сяйво прийдешніх днів дещо меркнуло з причини незадовільного фінансового становища... Адже приборкування бунтівної бранденбурзької знаті, чвари з баварськими герцогами, кампанії проти гуситів та інші імперські справи дорого коштували славному лицарю,
- примара лютого безгрошів'я нависла над головою Фрідріха -
Тож порадившись і отримавши схвалення імператора Сигізмунда, бранденбурзький орудар уклав контракт з міською радою Нюрнберга і 27 червня 1427 року продав дорогі серцю руїни за колосальні 120 тисяч гульденів золотом.
При оформленні сторінки використані фото Kolossos, Mikmaq, а також акварелі Едуарда Шотте і Августа Гейгера-Тюринга