5 справ
які варто зробити у Любероні
#1. Відвідати Горд
... це як опинитися у кіно, де Рассел Кроу своїми ненав'язливими залицяннями рухає неквапливий сюжет до сцени фінального поцілунку...
- пам'ятаєте? -
Тільки він вже давно улетів у Лос-Анджелес, а ви все ще тут, у Горді, сидите у ресторанчику битком набитому людом, і як посередній, але амбітний актор другого плану, старанно граєте роль, зображаючи, що вам до вподоби ця спека, оці всі гамірні натовпи і те, що найближчий МакДональдс знаходиться за тридев'ять земель, в Авіньйоні.
Gordes - неймовірно живописне село у Любероні. У відвічно-прованському традиційному стилі воно наче стікає схилами пагорбу; на вершині є оглядовий майданчик, звідки відкривається пречудовий вид на округу; є церква, є замок (з каміном 1541 року); головна розвага у Горді - це кількагодинна піша прогулянка і - після блукань у тисняві розжарених сонцем вулиць - можливість сісти нарешті за столик у якомусь з численних закладів та насолодитися місцевим вином і з'їсти смачну страву, - словом, зробити все те, що можна зробити в будь-якому іншому тутешньому селі, усі вони напрочуд симпатичні.
До речі сказати, Горд офіційно вважається одним з найкрасивіших селищ Франції. Цей факт зафіксовано у списку асоціації "Les Plus Beaux Villages de France". Поселень, відзначених подібним званням, у Любероні всього п'ять: Горд (Gordes), Руссільйон (Roussillon), Ансуї (Ansouis), Менерб (Ménerbes), Лурмарен (Lourmarin), і, звісно, за можливості усі їх варто відвідати. Втім, якщо ви обмежені часом і аж ніяк не встигаєте охопити своє увагою всі люберонські спокуси, не переймайтеся - Прованс взагалі не з тих місць, де будь-що слід брати близько до серця.
Поїздку до Горду об'єднайте, наприклад, з візитом у Руссільйон: він поруч (десь 15 хвилин машиною) і вирізняється з-поміж інших поселень вельми ефектним видом, - подивитись на нього варто...
... отак і запишемо окремим пунктом у свій нотатник: "Подивитися на Руссільйон".
* * * * *
#2. Подивитися на Руссільйон
... це як у антикварному бутіку роздивлятися поштові листівки, тільки замість красивих вінтажних фото перед вами жива картина: зі стрекотінням цикад, зі співом пташок, із медовим пахом трав, квітів та спеки.
У небесних блакитях легіт гонить, наче овечу отару, хмари. На тлі неба і зелені викрашається диво-село... Це Руссільйон милує око усіма відтінками вохристих фарб: від жовтого до червоно-брунатного.
Звісно, барви фасадів не випадкові.
Так вже вийшло, що Руссільйон постав на родовищі вохристого піску, він буквально стоїть на гігантських покладах вохри. Ясна річ, його мешканці з давніх давен облямовували свої домівки штукатуркою, виготовленою з підручного матеріалу - себто з домішкою цього природного мінерального барвника... Ба більше: наприкінці XVІІІ століття місцевий житель Жан-Етьєн Астіє винайшов технологію відмивання вохри у промислових масштабах і затрусило, заколотило село у видобувній гарячці. Хтось валив і корчував ліс; хтось, наче той кріт, рив лопатою землю.
"Давай, давай, не лінуйся", - покрикував, підганяв робітників майстер. І, мов заклопотана мурашня, туди-сюди снували поспіхом люди, сипали грунт у канави, де струменіла під напором вода, дорогою до відстійників відмиваючи від більш важкого піску глину.
Пробігши виміряну дистанцію, потік бруду потрапляв у басейни і деякий час відстоювався, мул осідав на дно, дорогоцінний сей осад вичерпували, ретельно висушували на сонці, різали на цеглини і пхали у печі для випалу. У печах, під впливом високої температури, відбувалася справжня магія: вохра набувала коричневого, брунатного, червоного, пурпурового - різного - кольору. Після охолодження брикети подрібнювали у млинах, просіювали до стану ультратонкої пудри,
і,
не гаючи ані хвилини,
готовий товар - тонкомолотий порошок безпримісної вохри - пакували у дерев'яні бочки та відправляли на хімічні заводи: у Марсель, у Ліон, на експорт.
"Давай, давай, - покрикували бізнесмени-заводчики. - Золота монета сама себе не заробить"... І, мов мурашня, шпарко снували туди-сюди люди, вивантажували транспорти і сипали вохру у приймальні бункери й чани з олією, - у заводське ненаситне нутро, де в результаті ланцюжка технологічних процесів високоякісний природний пігмент перетворювався на будівельні фарби і штукатурки; на промислові суміші для забарвлення паперу, каучуку, шкіри, тканин; на матеріал для творчих дерзань Сезанна, Делакруа, Коро, Ренуара, Моне, Гогена... Так, навіть таїтянський відлюдник не міг обійтися без руссільйонської Ocre rouge у своїй екзотично-спекотній палітрі.
Усім, геть усім був потрібен продукт з "провансальського золота", аж допоки хіміки не придумали дешевші способи фарбування, крики "Давай" стихли, ажіотаж спав, фабрики у Руссільйоні закрилися, одлетіла в минуле епоха - став пам'ятником видобувний кар'єр - надгробком віків, що відгули у щоденній тяжкій праці. Знову вохристі скелі зробилися лиш частиною довколишнього пейзажу. До речі, дуже красивого. Тож пройтися місцями видобутку і помилуватися краєвидом видається мені ідеєю пречудовою.
Отак і запишемо окремим пунктом у свій нотатник: "Пройти Охровою стежиною".
#3. Пройти Охровою стежкою
Охрова стежка (Sentiers Des Ochres) - серце привабливості Руссільйона, двома маршрутами вона веде через колишній кар'єр, примхи природи й людське заповзяття створили з тутешнього ландшафту незабутнє видовище: помилуватися ним - як на мене - прегарна ідея. Сосни, небо, вогонь вохристих барв... не забудьте обути взуття, яке геть запилене рудим порохом після прогулянки не шкода буде викинути на смітник.
* * * * *
#4. Купити щось на ринку
Прованс славиться своїми щотижневими ринками. Люберон - не виключення. У призначений бозна ким і коли день фермери їдуть у відповідне сусіднє селище і тільки-но зійде, викотиться на небо привітне сонечко вже на повну шумує галасливий ярмарок. На прилавках - товарів гори, на вустах продавчинь - усмішки, юрби народу сунуть поміж рядами: жартують теревенять, торгуються...
Тож і миті не зволікайте: беріть у руки плетений кошик і з головою пірнайте у цей вир.
Дегустуйте мед, сир, оливкові тапенади (намазки).
Скуштуйте усю садовину та городину, які впадають у вічі: персики, сливи, помідори, виноград, кавуни, золотобокі дині.
Щось обов'язково купіть.
Тільки будьте вкрай обережними... Триста сонячних днів на рік наповнюють тутешні фрукти та овочі добірним природним смаком, - відвідавши їх, вам поперек горла стануть їхні подоби - продукти, що ви зазвичай купуєте у супермаркеті – жалюгідні підробки натуральних дарів землі.
* * * * *
#5. Цідити серпень повільно
Серпень треба цідити повільно, як грушевий лікер.
Наливати в маленьку чарочку, сьорбати по крапельці, а крізь чарочку дивитися на сонце.
Серпневі ночі треба розбавляти вогниками свічок, молоком, налитим в миску для домовика, муркотанням кота і скрекотом коників.
Серпневі дні треба закладати між сторінок книг, як закладки, щоб потім витрушувати їхній жар у затхлому листопаді, діставши цю книгу з полиці.
І заклинаю вас, ну не кричіть ви по всіх кутах "ой ось і серпень, ось і осінь".
Ну куди ви поспішаєте?
Зупиніть годинник.
Пийте по краплині.
Можливо, ви націлилися на подорож у Прованс не в серпні.
Втім це нічого не змінює. Не поспішайте - цідите життя повільно.
При оформленні сторінки використані фото Nicolas (Carnets-Voyages) та Nikater.
Примітки
1. Щодо кіно - мається на увазі "Хороший рік" (2006 року). Режисер: Рідлі Скот.
2. Цитований у тексті уривок приписується Рею Бредбері.