Арль
Золотий вік

Епілог

Іларію ще не було тридцяти, коли його призначили архієпископом Арля. Сей молодик славився красномовством.

- Гей, ви! Бакалійник! - гримів з кафедри його грізний голос і тріпотів, завмирав на місці торговець крупами, нутром відчуваючи: оце зараз задасть йому пан-отець на горіхи за якісь неспростовні гріхи. І не помилявся гендляр.

- Ви перекошуєте терези, - гнівно кричав Іларій. - Ви судите і ваше судження залежить від курей, яких вам дають...

Не знаю до чого тут кури, але арльський архієпископ знав, як поводитися з паствою. За наказом Іларія сумирно, без зайвих питань арлезіане розібрали пам'ятки римської архітектури, - наче з каменоломні, добули вони зі свого театру камінь і звели християнську церкву (нині на місці тієї базиліки стоїть Cathédrale Saint-Trophime).

Бо, ясна річ, матеріальну спадщину безпутніх своїх батьків в руйновище перетворили римляни-християни...

- ви ж не думаєте, що варвари-кочовики, завітавши у місто на криваві гостини, аж настільки перейнялися ненавистю до кам'яної забудови, що відклали бенкети і любощі з полонянками, взяли до рук кирки і заходилися ламати тверджу арлезіанських монументальних споруд? -

Арль. Римський античний театр. Автор фото: Isabel Fagg

Втім сказано в Книзі: "Час розкидати каміння і час збирати каміння".

Просвистіли століття і в деякі світлі голови знічев'я явився спомин: про Рим, про золоті часи... Понівечену римську спадщину розкопали, почистили, знесли халупи, які встигли набудувати над форумом та в інших історичних місцях. У зв'язку з цією доброю справою можна вказати прізвище барона де Шартруша, чиї титанічні зусилля розбуркали свідомість громадськості і побудили місцевий люде опікуватися розвалинами, а також генерального інспектора історичних пам'яток Меріме, - чиновник (і талановитий письменник) звернув на арльські об'єкти увагу та включив їх у перелік, що забезпечує державний захист і фінансування. Можливо, слід було би згадати імена діячів з ЮНЕСКО, які внесли римські й романські пам'ятки Арля у список Всесвітньої культурної спадщини... А, може, й не слід... Може, вже досить слів і треба мерщій збирати валізу та їхати в Арль, неспішно ходити старовинними живописними вуличками, дивитися мовчки довкіл, думати, мріяти - про Рим, про золотий вік...

* * * * *