Арль
Про Арену й небіжчиків
Глава 3
Десь на сході, над Віфлеємом, горіла у небі зірка, сповіщаючи, що настала нова (наша) ера. Але світ не відав про це - повсюдно від Африки до туманного Альбіону домінував Рим, у серці людини панував Рим, нащадки безстрашних галлів, чиї діди і батьки запекло билися з легіонами Цезаря, зі шкіри пнулися, аби набути tria nomina,
- потрійне римське ім'я -
Ті щасливчики, які за заслуги перед імперією отримували її громадянство, з легкістю зрікалися предківських звичаїв: голили кошлаті бороди, вмащували тіла ароматизованою олією, вдягали замість штанів тоги і, позбувшись варварського свого вигляду, ставали нарешті цивілізованими людьми: їли римське їдло, пили римське питво, по-римські облаштовували житло, платили податки...
Дванадцять кораблів, що їх в потрібний момент Арль збудував для Гая Юлія Цезаря забезпечили місту приязнь владарів великого Риму: Arleto став колонією, бастіоном римської влади в Середземномор'ї, зразком та осередком римськості, - ба більше: вітриною... Амфітеатр Арлю був тільки вдвічі менше за Колізей, двадцять тисяч народу вміщували його трибуни і в свята
- в Дні Ігор -
на гудучий вулик перетворювався Арелато: веселий, радісно збуджений натовп неспішно сунув вулицями міста, кожний римський громадянин мав привілей отримати квиток на видовище, - тож стискаючи у руках завітний жетон з випаленої глини, одержаний безкоштовно від щедрості мецената або ж самого імператора, люди поступово заповнюють чашу арени,
- якщо ти ветеран VI легіону місце твоє в нижніх рядах, якщо ремісник або арлезіанець без статків, будь ласка, підіймайся на верхній ярус -
Одже розсілися: чоловіки окремо, жінки окремо.
На самій верхотурі - якщо залишилось вільне місце - стоять раби...
Все готово до дійства: жар розпеченого каміння, пах поту, аромати напахчених тіл, дух м'яса із часником, що його розносять розносники... Все готово!
* * * * *
#1. День Ігор. Ранок і полудень
Розпочиналось дійство з venatione, під час якого імітували полювання на диких звірів. Ясна річ, Арль - не столиця. Це там, на арені Колізею, імператор ходив поміж пальм в кадках і тицькав списом в боки тиграм і левам. Вистави в провінції були значно скромніше. З підтрибунних приміщень випускали, скажімо, оленя. Рогатий красень скакав і бігав кругами. Потім перед очима публіки з'являвся актор і деякий час вдавав, що шукає тварину. Нарешті знаходив, стрімким кроком підступав до приреченої животини та й вбивав її, манірно кривляючись, - кров цибеніла струмком із рани оленя, глядачі стримано аплодували... все це нагадувало аперитив перед основною обідньою стравою... Наставав антракт.
Полудень - meridiani
Опівдні відвідувачі лущили та їли горіхи, смакували інжиром і солодкою випічкою, або ж налягали на м'ясо, хтось пив розведене водою вино, хтось віддавав перевагу posco (суміші води з оцтом і травами), благодушні арлезіане віталися один з одним і спілкувалися зі знайомими, молодь обмінювалась многозначними поглядами, - саме в цей час, щоби заповнити паузу на арені відбувалися похії... тобто публічні страти.
Страти злочинців були частиною шоу. Лиходію могли відпиляти ноги, змастити кінцівки медом і кинути на поталу ведмедям. Або ж засуджені переступники мали битися один з одним до скону, - при цьому переможець ніколи не отримував волі - він вступав у двобій з наступним суперником... потім з наступним... і так далі, і так далі по черзі, аж допоки кожний із злодіїв не отримує те, на що заслуговує: неминучу жорстоку смерть. Подеколи розігрувалися сцени з життя міфологічних героїв. Приміром змусять якогось сердегу грати Орфея, якого терзають менади (в ролі менад - леви). Чи прилаштують до рук крила, - і ось він вже Ікар, летить з вишки вниз, в клітку з хижими звірами. Кров, крики, ікла й кігті деруть людську плоть, виють ріжки оркестру, весело, дуже весело...
* * * * *
#2. День ігор. Кульмінація
Голодний натовп злий, а нагодований добрий - розігрітий, в доброму гуморі щасливий провінціал великого Риму зручніше вмощується на лавах, аби з насолодженням спостерігати, як будуть битися гладіатори, битися і вмирати в ім'я імператора: Ave, Caesar, morituri te salutant.
Відрізані голови, калюжі крові, вивалені на пісок арени кішки, - Голлівуд потрудився чимало, аби передати естетику цього захоплюючого видовища: ми невідривно дивимося на екран, чуємо рев вщерть заповненого Колізею, - і в певний момент забуваємо, що сидимо в м'якому кріслі кінотеатру, талант кіношників переносить нас на трибуни, ми переживаємо усім серцем, співчуваємо гладіатору,
- ясна річ, не тому хлопу, що дзюрить перед загибеллю, а головному герою, який мимохідь розтинає людські тулуби і відсікає кінцівки -
Оце я й вважаю силою істинного мистецтва.
Втім не слід забувати: на екрані ми бачимо фільм. Це не копія Ігор, не бліда копія Ігор, а спаплюжена, деформована заради каси реальність. Гладіатор - раб, полонений, варвар. А на трибунах громадяни великого Риму. Їх воля закон. Вони можуть подарувати життя варвару, піднявши великий палець угору. Можуть приректи його на смерть, опустивши великий палець униз.
В цьому і полягала головна скріпа імперії, головна її маніпуляція.
Адже не випадково в будь-якій прибитій пилом провінції відразу же зводився амфітеатр, це було ідеальне місце, де громадяни Риму в повній мірі могли відчути себе римлянами - хай би вони лише вчора стали голитися та митися в лазні і ще неоковирно висловлювалися латиною, однак тут, в ревучому натовпі, в шалі від бойовища та жорстокого вбивства, людина всотувала римськість, оце внутрішнє сприйняття, оцей поділ: є ми - римляни, є вони - варвари.
* * * * *
#3. Двадцять тисяч небіжчиків
І в мить кульмінації - коли на пісочку арени в Арлі лежить стікаючий кров'ю невдаха, над ним височіє більш вправний боєць, а задоволена публіка вирішує, куди саме направити свій палець, - давайте подивимось на цю уявну картину збоку, з відстані тисячоліть: Що ми бачимо?
А бачимо ми двадцять тисяч небіжчиків.
Бо, як сказав Епіктет: "Ти є душа, що тягає за собою мерця"...
Тож, власно кажучи, байдуже сидиш ти в перших рядах чи злидні побуту загнали тебе на верхотуру, з'їв в обідню перерву делікатес чи перебився засохлим коржиком, - геть усе це не має жодного значення... Адже прийде час і ти підеш з життя - куди? ну, для початку на кладовище.
При оформленні сторінки використані репродукція картини Ван Гога "Арена в Арлі", а також чиїсь фото.