Арль
Пам'ятки та цікавинки
Глава 1
На відстані усього лиш тридцяти восьми кілометрів знаходиться Арль від Авіньйону, але уявити собі два більш несхожих межи собою людських поселення годі і сподіватися. Авіньйон - вітрина готичної та ренесансної архітектури. Тут у пишному, величного виду палаці в XIV столітті, під час авіньйонського полону пап, сидів римський понтифік в колі найближчих сподвижників, торгував церковними посадами та індульгенціями, - бурхливою золотою рікою текли в Авіньйон десятина й аннати, і все, що не розходилось по гаманцях слуг божих, оберталось нечуваними в ті віки показними надмірними розкошами, які втілювались у камені монументальних споруд тодішніми видатними майстрами.
Арль - інший. Він наскрізь просяк античною, часів Давнього Риму історією. Яка хоч і губиться на фоні саморучно відрізаного вуха Ван Гога, але ж постає ареною, де й досі раз по раз дають захоплюючі вистави на кшталт кориди чи боїв гладіаторів; живописними термами Костянтина; майже вцілілим у перипетіях тисячоліть велетенським театром...
Коротко кажучи, пойменовані мною міста геть-чисто різні.
Але у викривленому дзеркалі туристичних уподобань Арль і Авіньйон - дві тотожності. Адже вони однаково невідпорно ваблять мандрівника, обидва гідні уваги. Тож якщо ви колись зазбираєтесь на південь Франції, обов'язково придивіться до цих сусідніх містечок, об'єднати їх в рамках однієї поїздки сам Бог велів...
- Бог велів, я порадив -
І в світлі оцих порад викладаю список їхніх пам'яток та цікавинок... Колись-то, згодом, пам'ятки приголомшливо пишного Авіньйону. Просто зараз цікавинки милого, провінційного, неповторного Арлю, - давньоримське його надбання.
Пам'ятки та цікавинки Арлю
#1. Спадщина Давнього Риму
Арена, де на втіху рядженої в тоги публіки вбивали один одного гладіатори; театр, де доморослі й заїжджі таланти тішили глядачів пафосними декламаціями; терми, де громадяни мили собі спини і перемивали чужі кістки; криптопортики, форум, стіни каструму, цвинтар... в Арлі напрочуд багато дорогоцінного мотлоху,
- непотрібних, непридатних для вживання речей, які менше з тим нагадують нам про минуле, -
про велич і славу Риму, про войовничих чоловіків, які замість того, аби вдома тамувати спрагу розведеним водою фалернським, рушали в далекі походи, і безжально різали варварів, завойовували краї, підкорювали народи, і, підкоривши, насаджували культуру, щоб просвітлювалися дикуни та забували предківські звичаї, щоби не волі воліли, а "Хліба й видовищ".
Згадую слова Марка Аврелія, сказані вустами актора у фільмі: "Що таке Рим, Максимусе?".
"Рим - це світло", - відповідає той.
І запалювалось світло в найвіддаленіших закутах Європи, серед боліт, в диких хащах народжувались осередки цивілізації, поставали аренами, театрами, лазнями,
і,
- будьте впевнені -
якщо десь зберігся хоча б камінчик, опромінений незгасаючим сяйвом Риму, біля нього неодмінно з'являться діячі, що від імені людства опікуються культурою, та, не гаючи часу, оголосять Всесвітньою спадщиною... В списку, складеному чиновниками ЮНЕСКО, Арль фігурує з 1981 року, в об'єкт "Арль, римські й романські пам'ятки" включили гамузом з десяток локацій, які розташовані просто у центрі міста, площа охоронної території 65 гектарів, - ясна річ, охороняють ділянку від зазіхань забудовників, а не туристів, - для туристів прохід вільний: ходіть, милуйтеся.
Від дохристиянських часів міський простір Арлю успадкував амфітеатр, театр та криптопортики (підземні галереї форуму), трохи пізніше додались мури римського каструму, в IV столітті настав істинно золотий вік і місто обзавелося лазнями,
- термами Костянтина -
Нарешті люди отримали змогу десь разом з комфортом помитися... А як змив з себе бруд, то можна й на небеса: Некрополь Аліскамп не тільки доповнює ансамбль римських пам'яток, але й певним чином робить його завершеним.
Собор Святого Трофіма та його клуатр засвідчують, що античністю історія не вичерпується, голка обеліску на площі Республіки зшиває епохи в чудернацькі до химерності шати.
* * * * *
#2. Про сувеніри
В Арлі ринкові дні - середа та субота, вони встановлені згідно з указом Генріха ІІІ у 1584 році, і хай би як час, прогрес та різномасті революціонери не переконували містян, що слова короля їм не указ, все намарно: арлезіане й досі сумлінно дотримуються напучень свого колишнього... Ясна річ, середа - то лишень бліда копія, справжній ринок починається у суботу: понад 450 кіосків вишиковуються вздовж бульварів Лісе та Жорж-Клемансо, моторні й життєрадісні продавці викладають на прилавки прованські трави, овочі, виноград, кавуни, золотобокі дині та усяку іншу садовину, яйця, оливу, биту птицю, свіжого морського окуня,
- словом, усе, чого душа забажає -
Мить і гомінкі натовпи вже сунуть поміж рядами, торгуються, теревенять, жартують... Хтось придбає кіло груш, хтось купить пару багетів з хрусткою скоринкою, але ж ви турист, для вас південь Франції приготував щось особливе.
Так. Саме так! Мова про мішечки з сухоцвітом лаванди...
Sachets de lavande - універсальна і традиційна відповідь на питання, як забрати з собою частинку провансальського сонця.
Вам же, мабуть, усі вуха протуркотіли про чарівний лавандовий аромат? Тож сміливо купляйте кілька пакетиків і один з них покладіть у валізу, аби ваші платтячка чи шкарпетки набрали паху ранкової свіжості; другий помістить у шафу з білизною та рушниками (кажуть, пахкотіння лаванди відлякує міль); третій прилаштуйте біля подушки, аби позбутись тривог і засинати швидше, і бачити не кошмари, а кольорові сни; четвертий причепіть у машині замість "ялинки",
- це ж набагато краще: вдихати пах натуральних квітів, ніж забивати легені духом ядучої хімії -
П'ятий залиште для подарунку мамі. Шостий розмістить десь на полиці, просто перед очима, на згадку про Арль та Прованс. І знаєте що? Будь-який гість, який переступить поріг вашого дому, неодмінно відчує цей аромат. "О, лаванда!", - вигукне гість. І відразу же зацікавиться: "Ну, як там Франція?". І поллється дружня, невимушена бесіда. Ви розкажете про Генріха ІІІ і велелюдний суботній ринок. Про кавуни та окуня. Про те, як купили мішечки з лавандовим сухоцвітом і як би сміялися з вашого вибору у Середньовіччі. Лаванда? А-ха-ха... Ну що це за сувенір? От коли в стародавні часи в Арль приїжджав знатний відвідувач йому дарували надгробок. І це ж, панове, не якийсь недолугий жарт, а дуже цінний презент на знак доброзичливої поваги.
Ви здивовані? Я - ні.
Історія людства рясніє несподіваними, парадоксальними, курйозними, а то й безглуздими до нісенітниці фактами. Тож робити з якоїсь дурні круглі очі - все одно, що з щирістю дивуватися, що на фіговому дереві ростуть фіги. Будь-що може статися у житті... От, наприклад, в Арлі в епоху Відродження,
- в епоху піднесення гуманізму та повернення до ідеалів античної красоти -
напередодні приїзду поважного візитера містяни йшли на старовинне, римських часів кладовище, вибирали саркофаг покрасивше і від чистого серця вручали його прибульцю, абсолютно без задньої думки (типу, "Щоб ти пошвидше здох"). Будь-який сильний владар не гребував поцупити з арльського Аліскампу гостинця, до розграбування некрополя охоче долучались колекціонери й музейники... Але от, що цікаво: цвинтар існує й понині, згодом маю намір розповісти про нього детальніше, зробити добру справу та насолодитися роллю оповідача, адже - знову згадую Марка Аврелія -
Що іще зостається, як не смакувати життя, нанизуючи одне на одне добрі діла так, щоб між ними не зоставалося найменшого проміжку?
В тексті використана цитата від Марка Аврелія ("Наодинці з собою", книга ХІІ, розділ 29) При оформленні сторінки використані фото Isabel Fagg, Rolf Süssbrich та rebigil.