Біарріц
Король пляжів
Глава 2
В 1808 році сам Наполеон Бонапарт, злізши з трона, зволив купатися у Біарріці. Імператор із задоволенням похлюпався у воді, змиваючи з тіла пил походів та бруд політики, попірнав, побрьохав, поплавав, і - вдосталь зарядившись енергією океану - веселий, збадьорений чкурнув собі геть по невідкладних державних справах.
Цей епізод ніяк не відбився на повсякденні глухого рибальського селища
- усе так же солив його океан, смалило сонце, продували вітри -
а втім деякі світлі голови второпали: не тільки тріскою вимірюється успіх життя, і в куротній діяльності є неабиякий потенціал, можна робити бізнес.
Тож в бухті між крутосхилами місцеві хлопи поставили павільйон з терасами і всілись чекати відпочивальників.
Курортники не забарилися. Мода на море стрімко поширювалася Європою, грошовиті й безжурні нероби окупували майже все узбережжя Франції, помалу потроху потягнулись вони і до Біарріцу.
* * * * *
Пагорби, порослі жовтогарячим дроком; безкраїй, розпростертий до обріїв океан; пінений бурунами берег... деякий час Біарріц зберігав шарм суворої, звіку незайманої пустки. Віктор Гюго, який відвідав Країну басків у 1843 році, писав у своїй книзі «Альпи та Піренеї»:
Я не зустрічав у світі місця приємнішого та досконалішого, ніж Біарріц. Я ніколи не бачив, щоб старий Нептун з такою силою випромінював радість і славу у старій Кібелі. Все це узбережжя сповнене гудіння. Гасконське море скрегоче, дряпає та розтягує на рифах свій нескінченний шепіт. Привітне населення та білі веселі будинки, великі дюни, дрібний пісок, великі печери та горде море, Біарріц дивовижний. Мій єдиний страх - це те, що Біарріц стане модним. Чи станеться це, що дике село, сільський і все ще чесний Біарріц, буде жадібним до грошей. Біарріц поставить тополі на пагорбах, перила на дюнах, кіоски на скелях, сидіння в печерах...
Страхи Гюго здійснилися...
Біарріц став модним і жадібним до грошей. Звісно, перила, кіоски, тополі, тамаринди, троянди й гортензії - ще не ознаки фешенебельного курорту, але провісники близьких змін... Щось да буде!
І вздихав океан: "Коли?".
І співали вітри: "Вже скоро...".
І настав рік 1854-й. Графиня Євгенія де Монтіхо, тільки-но ставши імператрицею, переконала свого чоловіка Наполеона ІІІ влаштувати у Біарріці родинне гніздечко для літнього відпочинку, - тихе, спокійне, без метушні. Государ погодився. Відгрохав палац простої без зайвих витівок архітектури і влітку монарша пара разом проводила тут щасливі свої ночі, а днями
- зранку й до пізнього вечора -
вінценосець, обтяжений обов'язками правителя, гуторив про те, про се з міністрами уряду або заїжджими царями да королями, а імператриця Євгенія гуляла вздовж берега, - вершила, так би мовити, променад.
Йде собі йде, бачить: Леопольд Бельгійський годує чайок білими булками. Зупинеться, поспілкується з дідуганом, йде далі.
Бачить на пісочку під парасолькою сидить Оскар ІІ з династії Бернадотів. "Як справи?", - цікавиться імператриця. "Прекрасно!", - відповідає король Швеції. Потім подивиться в небо і каже з розважливими інтонаціями: "Сьогодні чудовий день".
Не певен що деталі цієї прогулянки відтворені мною з документальною точністю, але в цілому, по суті своїй усе так і було. Адже з феноменальною швидкістю Біарріц перетворився на елітарний курорт, на пагорбах постали шикарні готелі і вілли, з'явилося казино, повсюдно купчилась знать, як жартував один гостроязикий дотепник: "В кондитерській було менше тістечок, ніж королев, і менше ромових баб, ніж великих герцогів".
А оце, до речі, та сама кондитерська. La pâtisserie Miremont. Крамниця та її інтер'єр нині віднесені до історичних пам'яток.
* * * * *
Король пляжів
Знаєте, інколи хочеться опинитися в якомусь затишному містечку, в маленькому, втопаючому у зелені та квіті троянд пансіоні. Щоби поруч незайманий пляж і хлюпотіло заспокійливо море. Щоби зранку вийти на відкриту терасу готелю, привітатися із постояльцями, ввічливими та ненав'язливими сусідами по відпочинку,
- з паном Отто і літньою парою, що приїхала звідкись з Британії -
взяти каву з вершками і без поспіху, ковток за ковтком пити, насолоджуватися смаком і кавовим ароматом, змішаним з пахом рож, із чистою свіжістю бриза,
мовчки дивитися на океан,
слухати його плескіт.
Так от: Біарріц має змогу запропонувати вам куди більше за цю ідилію.
Не один пляж, а сім.
Не компанію з трьох осіб, а товариство декількох тисяч. І це ж будуть не погордливі аристократи, а найдемократичніші верстви населення - усі ті, хто, наче подачку, отримав від босів щорічну оплачувану відпустку і рвонув у Біарріц, аби випробувати на собі чари прославленого курорту.
Так!
Вишуканий бомонд розчинився в людських натовпах. Пляж королів перетворився на Короля пляжів. Але не слід зосереджуватися на незначних деталях. Адже в суті своїй Біарріц незмінний з часів безтурботної юності: Справи прекрасні. Дні чудові. Океан величний і незбагнений. Чого вам ще?
При оформленні сторінки використані фото i-lenticularis та Véro, а також репродукція оригінального ілюстрованого принта 1866 року "The morning lounge at Biarritz" з бібліотеки Мері Еванс.