Біарріц
Сьогодні, вчора, мільйони років тому назад
Глава 1
Французька країна басків складається з трьох історичних баскських провінцій. Нижня Наварра і Субероа знаходяться подалі від берега, в них своє життя. А от Лапурді - це узбережжя, тут все пов'язано з океаном - архітектура, історія, звичаї, їжа... Звісно, халупа предковічного рибаря відрізняється від сучасних шикарних готелів. Втім по суті це нічого не змінює - все в Лапурді породжено океаном, все його дітеще. Лежачи у шезлонгу на Гранд-Пляжі у Біарріці, не так то й просто збагнути масштаби і розмах творення, треба мати дрібку фантазії, аби спробувати уявити як сто п'ятдесят - сто мільйонів років тому Іберійська мікроплита відокремилася від надконтиненту Пангея, відсунулась і повернулась приблизно на тридцять п'ять градусів.
У процесі цього розвороту земна кора розтягнулась, тріснула: в прірву хлинули океанічні води (це те, що зараз ми називаємо Біскайською затокою).
Пройшли мільйони років. Іберійська плита почала рух на північ. Коли плита зіткнулася з материком, земля не просто здригнулася, вона склалася. Наче скатертина, яку неспішно штовхають, збирається в зморшки, так і суша зім'ялася, стала дибки, осадові породи (вапняки, глини, мергелі) - все те, що колись було дном морським, виринуло на поверхню, утворивши гірський хребет Піренеїв,
і,
при бажанні,
неподалік від свого шезлонга ви можете побачити фліш,
це така геологічна формація, що нагадує листковий пиріг з тисяч тонких шарів піска і глини, які накопичувалися на дні, а коли "Іспанія" врізалася у "Францію" цей пиріг стиснули з силою і поставили вертикально,
- один з наслідків нечуваною за розміром катастрофи -
Ясно що не єдиний... Порізана бухтами, скеляста берегова лінія. Острови. Бурхливі вали, які народжуються не деінде, а саме тут. І саме тут, шумно пінячись, з люттю кидаються на берег. Все це не випадковість, а прямий результат доісторичних подій, - нищівних і разом з тим будівничих, творчих.
Скеля Діви Марії - Rocher de la Vierge - яка слугує символом Біарріцу, оглядовим майданчиком і природним, химерної красоти підніжжям для статуї Богородиці, це і є шмат колишнього океанського дна, його неоковирні здиблені рештки.
* * * * *
За твердженням професора з історичної лінгвістики та ономастики Жана-Батиста Орпустана, топонім Біарріц походить від баскського кореня "berarr", що в купі з суфіксом -itz означає "трав'янисте місце". Цю етимологію підхоплює Мішель Морван, який зазначає, що навіть у дев'ятнадцятому столітті Біарріц був занедбаним селищем на верескових пустках. Тож буду третім у цьому поважному товаристві... Уявіть: пагорби, густо порослі жовтоквітучим дроком. Болота. Вітер. До океану тулиться низка халуп,
- житло людей, які в океанських безмежних просторах вбачають собі годівницю -
На мисі l’Atalaye стоїть чоловік і виглядає здобич. Аж ось майнув обрис кита на горизонті, справжній гігант припожалував до місцевих насельників в гості, - з'явився і неквапно дефілює між хвиль, - як вдарить хвостом, чи не до неба дохлюпують сплески.
"Кит! Кит!", - радісно волає спостерігач і тієї ж миті зривається з місця човен, який чатував у бухті напоготові, декілька пар гребців дружньо налягають на весла, дужий хлоп приготував гарпуна,
- з приладдя для праці в нього лиш м'язи і ота залізяка -
За кілька хвилин вельбот підлітає до темно-сірого, майже чорного велетня з білими мозолями на голові і дугоподібним ротом... обізнаний у науковій класифікації натураліст безпомилково впізнав би у цій істоті Eubalaena glacialis (кит південний звичайний)... але на борту немає натуралістів, є вправні й досвідчені вбивці... тож вельбот з китобоями наближається до тварюки, гарпунер встромляє вістря з зазубриною в його бік і починається дика забава: поранений, збожеволілий від болю звір відчайдушно б'ється із ворогами, намагаючись розтрощити човен нападників... Кипить вода, триває затяте змагання... Коли ж гігант виснажиться і без сил замре безпорадною тушею серед хвиль, його добивають списами і транспортують до берега, розшматовують, витоплюють у спеціальних пічах жир,
- неабияку цінність в ті часи, адже ним освітлювалась вся середньовічна Європа -
Та й вус кита користувався широким платоспроможним попитом: каркаси для корсетів та спідниць королеви, еластична набивка меблів, ресори карет - усе це потребувало рогових пластин з верхньої щелепи звіра. Язик - великий делікатес, тільки для панських та монастирських бенкетів. А якщо пощастить знайти амбру в китових тельбухах, то взагалі можна озолотитися... М'ясо... Будматеріали, - городити з кісток огорожі... Коротко кажучи, поселення на трав'янистих пагорбах мало великий зиск зі свого географічного розташування і чимало багатств здобули тутешні відважні мисливці, аж допоки не закінчилися усі дурні, які готові підставляти під списи свої боки, - поступово південних китів від заходів до Біскайської затоки відвадили, останнього звіра тут вбили у березні 1686 року; все, що нині залишилося від минулих звитяг - це романтичний спомин і кольорове зображення на гербі Біарріцу.
* * * * *
Одже, якщо ви думали, що капітан Ахав був першим, хто кинув виклик океану і гігантським його потворам, то баски щиро посміялися би вам у обличчя. Втім у шістнадцятому столітті жителям прибережних баскських халуп було не до сміху. Промисел, який годував, загнувся. В пошуках здобичі, китобої уходили все далі від берега, відправлялись до Ньюфаундленду та Лабрадору, ставши першопроходцями дальніх плавань. Хтось рибалив в Атлантиці. Більшість - отримавши від держави патент на каперство - з ентузіазмом займалась розбоєм. В сімнадцятому столітті у французьких морських реєстрах числилось десять капітанів та майже три сотні моряків з Біарріцу, в наступному – близько п'ятдесяти капітанів. Один з них
- славнозвісний Жан Дальбараде -
легендарний звитяжець, корсар, офіцер, лицар Ордену Почесного легіону, міністр військово-морського флоту країни чи не в найтяжчі часи, коли революційна Франція стиналась в кривавих битвах з арміями ледь не всіх європейських правителів. В буревіях війни, яка вогняним ураганом вирувала й котилась світом, Франція втратила майже всі свої колоніальні здобутки, винним призначили Дальбараде, посивілий в боях ветеран злетів з посади і відправився командувати гарнізоном Лор'яна, - пощастило... в обіймах терору тремтіла Республіка, тож міг би і під ніж гільотини шию підставити... якобинці не знали жалю і з невдахами не церемонилися.
В 1800 році контр-адмірал Дальбараде пішов у відставку з річною пенсією 4000 франків. Хіба що келих вина і спогади скрашували останні його дні: Ех, юносте... Юносте буйне! коли немає краю твоїх сил і життя попереду лежить широко. Сімнадцятирічний хлоп, що вперше нюхнув пороху на каперському "Ле Лабурд", і відразу же відзначився невдаваною хоробрістю, - тоді і спіймав першу свою кулю. Скільки їх було потім, тих поранень, з десяток, не менше. Безстрашний рубайло, раз по раз, зчепившись із супротивником в абордажі для рукопашного бою, він стрибав на палубу ворожого корабля і сік, лютував шаблею, і посічені валились під ноги йому люди, і, захлинаючись передсмертною тугою, конали у страшних муках - трупи встеляли його героїчний шлях, наче шлях тріумфатора квіти. Скільки чужих кораблів він забирав призами, скільки спалив... незліченно. І от життя добігає кінця, старечі ноги самі несуть до могили. Двічі Жан Дальбараде писав громадянину Бонапарту листи з проханням надати посаду, гідну його досвіду і заслугам; двічі кореспонденція пенсіонера була першим консулом проігнорована... Минуле минуло. Наступали нові часи. Власно кажучи, увесь цей абзац про уславленого уродженця Біарріцу і написано заради цієї очевидної констатації: наступали нові часи... Наступали, наступали. І наступили.
В тексті використані адаптовані до змісту цитати від класиків української літератури, а саме від Юрія Яновського та Лесі Українки. При оформленні сторінки використано фото Jean-Jacques Cordier, а також репродукція гравюри невідомого авторства із зображенням страти короля Людовика XVI (видавництво Paul Andre Basset, Musée Carnavalet, Histoire de Paris).