Зоряна ніч
Художник Максим Поливяний

Глава 2

Я дивився сьогодні пейзажі художника Поливяного, і я скажу: Максим - моя радість; в його картинах відчутна музика, мелодія слів, як оркестр моєї душі, коли у вишневих садках моєї чумацької країни жевріють зорі і падають на ягоди крізь темну темряву синєблюзої ночі, падають, щоб прозвучати.

Максим Поливяний - маленька флейта, тужлива дума про Україну...

Оце якби ім’я іспанського новеліста Мартінеса Сьєрра замінити в оригіналі на прізвище Поливяного, то з арабесок Хвильового вийшов би прегарний текст про молодого харківського художника.

Адже після хат милої Батьківщини ніч ще один герой його творчості.

Звісно, подеколи на полотні зустрічаються кози й корови, однак ніч - квінтесенція пейзажів Максима; золота жила, винайдена хлопцем, який до нестями закоханий в пана Куїнджі.

Ви ж пізнаєте палітру Архипа Івановича?

Немає нічого нового ані під сонцем, ані під місяцем: тільки хати і степ, - все той же безкраїй степ, і зоряна хуртовина над головою, і незбагнена ніч чумацької моєї країни, її радість і смуток, і наша до неї любов.

* * * * *