Картини
Художник Володимир Орловський
Глава 6
Вождь барбізонців Теодор Руссо якось сказав: "Яка різниця між мистецтвом та всіма цими речами - революція, соціалізм? Справжнє мистецтво ніколи не виходить із якогось здичавілого закутка, де якийсь ізольований чолов’яга вивчає таємниці природи, цілком упевнений, що відповідь, яку він знайде і яка є гарна для нього, стане гарною також і для цілого людства, якою б не була кількість наступних поколінь".
Тож, може, хтось у Імперії і жбурляв у царя бомбами, і стріляв з револьвера в градоначальників, а Орловський був тим самим чолов'ягою у закутку, - в останній чверті дев'ятнадцятого сторіччя Володимир Донатович - один з найпопулярніших малярів у країні, його картини прикрашають експозиції виставок, які регулярно проводить Академія мистецтв у Санкт-Петербурзі,
звісно, тільки ті, що встигають туди потрапити,
бо більшість полотен прямо з-під пензля розходяться між приватними колекціонерами: чотири картини придбав меценат Павло Третьяков, по три роботи купили Солдатенков та Цвєтков,
що й казати, у самого царя була слабкість до пейзажів Орловського,
полюбляв самодержець подивитися на перфектно змальовані фінські болота і на степи, вражаючі українські краєвиди,
годинами міг зріти на оздоби італійського узбережжя,
- так! -
якби б мав ті години в щоденному розкладі справ, годинами міг би зріти на оздоби італійського узбережжя і плекати амбітні загарбницькі плани,
але тих годин не було,
кожна хвилина розписана: то генштаб доповідає про штурм Плевни, то про завоювання Середньої Азії вислуховує геройські і браві звіти, то опікується валуєвськими реформами, - чи добре затягнуті гайки в малоросійських губерніях? чи вдало просувається процес зросійщення тамошнього населення? Питання, питання...
І будь-хто хоч трохи знайомий з історією вже, мабуть, відмітив подумки, що все змішано - переплутано в цьому тексті, порядок денний, як мінімум, двох імператорів згадує через кому автор... і я радий, що ви це помітили, - саме так.
Однак то не має жодного значення, бо царі всі однакові.
При чотирьох вінценосцях жив художник Орловський, чотирьох царів пережив, і скільки б їх ще не було, допоки революція безжальним вогнем не випалила б з нашої землі самодержавство, - п'ять, шість, десять чи двадцять, - усіх би їх пережив Володимир Донатович... Бо він той самий чолов'яга у закутку, що збагнув таємниці природи і зафіксував їх фарбами на полотні, явив підсліпуватому зазвичай людству, - скільки б іще не було прийдешніх поколінь.
* * * * *
Життя є життя, смерть є смерть, в біографії не обмежишся загальними словами подяки - треба обов'язково зазначити, що в 1878 році Орловський обійняв професорську кафедру та разом з Клодтом очолював пейзажну кафедру в Академії мистецтв.
Серед його учнів ми можемо побачити Васильківського, Крижицького, Ладиженського, Беркоса, але для цього нам буде треба перенестися з Санкт-Петербурга значно південніше,
до Києва,
адже столиця Імперії нагородила Володимира Донатовича сухотами,
а тут ще й черевний тиф...
Одже в 1887 році Орловський повернувся на Батьківщину,
фігурально кажучи, в рідний дім,
говорячи ж мовою фактів: до будинка за адресою вулиця Десятинна, 14,
де живописець і оселився в помешканні, яке личить професору, - у розкішній шестикімнатній квартирі.
Хоча як для зірки на мистецькому небосхилі і достатньо скромному... геть негідному співця краси української землі... Тож за рішенням Київської міської думи від 18 жовтня 1889 року пану Орловському було виділено земельну ділянку у Кадетському провулку, - оце там і збудував художник собі садибу, оце там і жив.
Весело, гамірно було в тому особняку. На гостини часто зазирали колеги, - Рєпін, Котарбінський, Платонов, Менк... Світославський та Пимоненко хіба що не прописалися. Звісно, не багата бібліотека Орловського вабила молодиків, не щедре смачне частування, навіть не красні розмови... Саша, падчерка професора, була магнітом тих посиденьок,
- ми вже якось писали про це -
тому зазначимо коротко: Пимоненко з Сашею одружилися, невдовзі і діточки пішли, а оскільки подружжя оселилося у флігелі садиби Орловських, то ще веселіше, гамірніше стало в домі Володимира Донатовича, а він тільки тому і радий.
Орловського вистало на все: митець брав участь в діяльності малювальної школи Мурашка і був дотичний до відкриття Київського художнього училища, багато подорожував, постійно ходив на пленери, - ніжками, ніжками, - чи не усі довколишні закутки дослідив невгамовний сей чолов'яга,
- творив, творив, творив, -
а потім, як воно завжди буває з людськими істотами, - летальний кінець, труп.
І невмируща посмертна слава.
Скільки б іще не було прийдешніх поколінь.
* * * * *
Галерея робіт
Художник Володимир Орловський
ГАЛЕРЕЯ КЛІКАБЕЛЬНА
При оформленні сторінки використані картини художника Володимира Орловського "Літній день", "Київський пейзаж", "Захід сонця над річкою", "Царський сад у Києві", "Пейзаж в українському степу", "Селяни", "Український пейзаж" та "Село".