Мемуари відмінника

Десь о шостій в двері постукали.

Я відкрив.

На порозі стояла Олена Цілик, зеленоока спокусниця, офірами її відьомської краси стали десять моїх однокурсників і нещасний доцент Чепіков, який в хвилину несподіваного потьмарення запросив студентку здати залік у гаражі і був вимушений покласти партійний квиток на стіл, коли правда про це сплила. Адже правда, наче лайно, вона ніколи не тоне...

- Привіт, Вовчик, - сказала гостя. – Здається в моїй освіті є відчутні прогалини.

- І чим я можу допомогти?

- Пішли в спальню, поясниш мені спротив матеріалів.