Брама

Друзі, родина, дім, рідне місто і батьківщина, біло-рожева пінява абрикосового цвітіння, спомини, перше кохання, врешті решт все - геть усе - стало валізою, яку важко нести... Він кинув її і злетів.

Наче куля, він підіймався в небо.

Наче кулька в формі сердечка, наповнена гелієм...

Думав: біля брами із чистого золота зустріне його якийсь бородань із крилами, скаже: «Привіт, раді бачити, ми на тебе з нетерпінням чекаємо...».

Але чатовий у закритих воріт лишень усміхнувся, вишкіривши чорні гнилі зуби, і важко було сказати чи не страшніша ця посмішка, ніж вищир найлютішого хижака.

Не кажучи ані слова, небесний страж здобув із кишені іржавий цвях і штиркнув прибульця в живіт. Сталеве вістря продірявило тонку оболонку, з шипінням вирвалося назовні повітря: пшик - от і все, чим виявилося його життя.